До нас на роботу прийшла жінка років тридцяти п’яти. Лариса миловидна, струнка, з модною зачіскою, завжди привітна, усміхнена. Її величезній працездатності можна було тільки позаздрити. Що б її не попросили зробити, вона жодного разу не відмовила, навіть якщо це не входило до її службових обов’язків.
Лариса світилася щастям. Всім хотілося розгадати джерело її щасливого стану, але відкриватися вона не поспішала. Якось наш співробітник Артем запросив її у вихідні на прогулянку. Вона відповіла, що вихідні вона проводить лише з дочками.
І тут ми зрозуміли, що вона має дітей. Ніхто нікого не чув від неї щось типу, «треба зателефонувати, чи прийшла Олечка зі школи» чи «Маринку треба відвести на танці». Але немає нічого таємного, що не стало б явним.
Якось Люба вкотре прийшла на роботу дуже засмучена, повідомила всім, що буде розлучатися з чоловіком. Лариса хотіла її заспокоїти, але Люба сказала, що їй не зрозуміти:
– Моєму чоловікові ні до чого немає справи, все на мені. А ти тут така гарна та щаслива співчуваєш мені.
– Ну гаразд, сказала Лариса, – розповім тобі про своє життя, якщо тобі від цього буде легше.
У мене дві доньки. Старшій дочці тринадцять років, у неї складний період. Друга дочка п’ятий рік. До чотирьох років у неї були проблеми зі здоров’ям. У три роки віддали в садок, але довелося звільнитися і сидіти з дітьми вдома.
Але цього мало, чоловік вирішив привезти до нашої двокімнатної квартири свою маму. Тому що за нею теж догляд потрібний. Ні, свекруха спритно пересувається по квартирі, хороший апетит, і телевізор дивитися дуже любить.
Але зовсім не любить обслуговувати себе, навіть чашку чаю я мала налити їй, не кажучи про те, що свекруха не могла помити за собою цю чашку. Я її називала про себе «королева» і виконувала всі її бажання.
Дізнавшись про це, моя мама образилася, як же так, я доглядаю свекруху, а рідну матір покинула. Треба сказати, моя мама цілком активна пенсіонерка, але я зобов’язана їй допомагати матеріально, якщо утримуємо свекруху.
А свекруху ми справді утримували, вона не витрачала зі своєї пенсії жодної копійки навіть на себе. Ще примудрялася зателефонувати моїй матері:
– Свахо, а мені синочок нову кофтинку купив.
Самі розумієте, що моїй мамі це зовсім не подобалося. Щоб утримувати нас, усіх чоловік працював на двох роботах. У чотири роки у молодшої налагодилося здоров’я і її віддали до дитячого садка. Я розпочала пошуки роботи. Тут заметушилася свекруха, як же вона залишиться одна вдома, хто її доглядатиме. Чоловік умовляв мене не виходити на роботу.
Я вийшла на роботу, а чоловік подав на розлучення. Спочатку я дуже переживала все це. Я залишилася без житла, бо квартира, в якій ми жили його дошлюбна. Тому дітей лишили йому.
Я тепер живу на орендованій квартирі, діти у мене у вихідні та канікули. Я ж плачу за оренду квартири та аліменти чоловікові, допомагати матеріально матері я не можу.
І знаєте, мені подобається це життя. Дочки люблять мене, завжди раді нашим зустрічам, я не обслуговую «королеву-мати». Я щаслива! Чоловік тепер умовляє повернутися, він мені все прощає. Тільки я йому не вибачаю. Ніколи не повернуся до нього.
– Ні, я б так не змогла, – втерла свої сльози Люба.
– А я змогла. І мені це подобається!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
