fbpx
Життєві історії
Мама мого чоловіка, як кажуть, «хотіла як краще». А тепер свекруха щомісяця телефонує Володимиру. Щоразу говорить, що в нього немає совісті, адже він слухає лише свою дружину, а рідну матір залишив з дуже великим боргом на старості років

Мама мого чоловіка Володимира, як кажуть, «хотіла як краще». І тепер це її бажання – причина наших дуже нехороших відносин в рожині і вічних непорозумінь, які нічого хорошого не приносять нам.

– Я про майбутнє сина подумала, – сказала Світлана Анатоліївна, коли ми зібралися подавати заяву до РАЦСу і прийшли з мамою його знайомитися, – освіта у нього хороша, руки теж працьовиті, він у мене добра людина. Чоловіка мого давно не стало, але він всьому нашого сина навчив, так що все зробити він гарно й сам може. Є і ще дещо.

Дещо – це невелика однокімнатна квартира, куплена мамою Володимира відразу після того, як вона залишилася від чоловіка. Гроші залишив чоловік, їх вистачило на перший внесок по кредиту.

Володимиру на той час було 18 років, мій майбутній чоловік якраз закінчував школу і збирався вступати навчатися в інститут.

– Я розсудила так, – розповідала Світлана Анатоліївна, – поки син зі мною живе і вчиться, а інститут закінчить, на роботу влаштується, ось йому і буде своє власне житло, тоді, як знайдеться, це буде йому дуже хороший старт в життя. Я вважаю, що правильно зробила на той час. Я працювала, важкувато звичайно, Володимир тоді стипендію отримував, але вона була дуже маленькою, на ті копійки, особливо, нічого не купиш. Але нічого, Володимир інститут закінчив, на роботу непогану відразу влаштувався, тепер сам буде платити цей кредит, а я зітхну хоч трохи, мені тепер буде легше. Ось розпишіться і я з себе це ярмо скину, хоч щось купити собі зможу, житиму, як людина! Ремонт я там звичайний зробила, але за свій рахунок, щоб затишно трохи було, так що починайте облаштовуватися, вже самі заробляйте і докладайтеся до житла.

Нам з Володимиром було по 23 роки, ми дійсно тільки що отримали дипломи, Володимир вже знайшов роботу, а я тоді була ще в пошуку, не працювала і не заробляла ще зовсім нічого. Але справа була навіть не в цьому.

– Мама, – сказав Володимир, – ми не будемо там жити, в цій квартирі.

– Це ще чому?

– У Ілони є своя власна квартира, вона двокімнатна, ми будемо жити у неї.

Світлана Анатоліївна, після почутьго, помітно засмутилася. Але скажіть мені, хто погодиться йти в однокімнатну квартиру, яка за документами записана на свекруху, якщо є своя власна хороша двокімнатна квартира, що залишилася від бабусі? У мене і ремонт вже там був зроблений гарно, та й господинею я там була, а це теж важливо для мене.

– Ну й добре, – сказала тоді Світлана Анатоліївна, – потім розберемося з житлом.

«Потім» ми розписалися, я знайшла роботу, і ми з чоловіком стали жити в моїй квартирі. І ось десь через 4 місяці свекруха, несподівано, зателефонувала своєму синові з претензіями:

– Я все чекаю, коли у вас совість прокинеться, але, видно, не дочекаюся, тому сама вже вас набрала.

– Мамо, ти можеш прямо сказати, в чому справа, без цих передмов?

– А справа в тому, синку, – сказала мама прямо, – що я втомилася платити твій кредит за стільки років, ти вже дорослий і маєш сам з дружиною виплачувати цей борг, у мене вже сил немає останні гроші віддавати.

Чоловік до мене вже прийшов з пертензіями і серйозною розмовою: мама ж квартиру йому купувала, треба платити тепер нам кредит, а то зовсім недобре виходить.

А я проти цього всього. Чому я повинна платити такі великі гроші за чужу власність? У нас немає зайвих грошей, ми дитину планували, відкладали гроші, адже знали, що коли я сидітиму в декреті, то Володимиру прийдеться працювати одному і годувати сім’ю, а в наш час це досить непросто, тому відкладена копійка нам зовсім не завадить.

– Правильно, – пітримала мене в усьому і моя мама, – нехай сваха переоформляє квартиру на вас обох, тоді ви і будете разом і виплачувати той кредит, а так ще невідомо. Зараз вкладетеся з загального сімейного бюджету, а потім свекруха твоя скаже: квартира по документах усіх моя, залишу її собі, як надбавку до пенсії в майбутньому. Та й хіба мало що в сімейному житті може трапитися, щоб потім ти не пошкодувала про це.

– Я перший внесок вносила, – обурилася свекруха, – я 6 років майже платила цей кредит, щоб її тепер оформляти на чужу мені людину?

– Тобто, – запитую я у неї, – чужа жінка ще років 5 буде платити кредит за вашу квартиру? Вас це не бентежить? Це для вас нормально?

– Мій син буде платити цей кредит, а не ти!

– Але бюджет у нас з Володимиром спільний, – кажу, – він буде платити, а я його годувати і комуналку оплачувати буду за свій рахунок, виходить? Послухайте, я не хочу псувати стосунки в родині і сперечатися з вами, але є ж варіант, який влаштує всіх і не потребуватиме ніяких вкладень ні з вашого, ні з нашого боку.

І я запропонувала Світлані Анатоліївні просто здати цю однокімнатну квартиру в оренду, пустити туди квартирантів, з їх плати і виплачувати цей кредит, остаток, який залишився, а якщо буде не вистачати, то так, тоді Володимир буде доплачувати сам. Все ж єдиний син, як не крути, а все йому дістанеться. Хоча і тут є варіанти та питання, адже моло, як там життя повернеться.

– Яка ти мудра жінка! – Світлану Анатоліївну не влаштувала моя пропозиція, – Я там ремонт зробила, старалася, квартиранти у що квартиру перетворять? Про це ти не думала? І потім, квартиранти – це вічні клопоти, негаразди, непорозуміння суцільні, хвилювання. Навіть з договором, не хочу, навіть не кажіть більше про це. Я хочу спокою і не хочу чужих людей в своєму домі.

Але хіба така реакція нормальна? Мама хоче спокою, щоб кредит за її квартиру платив син з невісткою, квартирантів мама не хоче, можна подумати, ремонт вічний і дуже дорогий, або вона сама в цій однокімнатній квартирі жити збирається. Тут вже і чоловік мій не зрозумів маму:

– Мамо, зайвих грошей у нас немає, зрозумій, Ілона дуже гарний вихід пропонує у цій непростій ситуації, що зараз склалася у нас. Потрібно прислухатися до неї у цьому.

– Ілона твоя пропонує те, що краще їй, цей варіант для неї ідеальний! – була відповідь, – Їй грошей своїх шкода. А мені шкода своїх, які я в ремонт квартири вклала.

А далі почалися сльози на тему, що мама свою дитину ростила, все для сина свого робила, а він її залишив з таким великим боргом на старості років. І слухає чужі поради, а не власну рідну матір, яка для нього лише хотіла, як краще.

Я розвернулася і вийшла. Ну хіба це нормальний підхід до проблеми? Ми дійсно гарний вихід запропонували, свекрусі він не сподобався. Її не влаштував жоден варіант, який я пропоную. А мене не влаштовує віддавати свої гроші невідомо за яку перспективу. Зараз з Володимиром ми живемо в моїй квартирі.

– Нехай продає цю квартиру, – кажу я вже зараз чоловікові, – гроші свої поверне і борг віддасть.

Минуло ще 4 місяці, кожен місяць свекруха дзвонить і дорікає свого сина, мого чоловіка Володимира, в тому, що ми не оплачуємо її кредит. Продавати квартиру вона теж відмовилася.

– Значить точно, – каже моя мама, – готує собі на старість ту квартиру, адже їй тільки такий варіант підійде.

Чоловік ходить сумний, мені теж не просто. Так і живемо. Я вже чекаю дитину, сперечатися мені ні з ким не хочеться, хвилюватися не можна, а матері мого чоловіка абсолютно байдуже до мене і до наших турбот, у неї на думці лише одна її квартира.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page