fbpx
Життєві історії
Мама мого чоловіка розлучилася з його батьком, коли Андрій був ще маленьким. Привезла його в село до бабусі, а сама знову поїхала в місто шукати своє щастя. Як же їм люди тоді допомогли

Ще як тільки ми познайомилися, чоловік розповідав мені, що в нього було непросте життя. Його мама розлучилася з татом, коли він був ще зовсім маленьким, привезла його в село до бабусі і далі поїхала в велике місто влаштовувати своє особисте життя.

На той час бабуся була вже не такою молодою, адже мама мого Андрія у неї пізня дитина, тому їй на той час доводилося нелегко. Але вона дуже любила свого онука, всі люди в селі бачили, як вона гуляла з колясочкою, потім до неї ще й збігалися усі сусідські дітлахи посидіти й погратися з Андрійком.

Мій чоловік тоді ще був маленький, він мало що розумів, хоча бабусі було дуже важко, але у нього було щасливе дитинство. Вона водила його до школи, готувала смаколики, а її молодші родичі купували йому гарненький одяг, адже шкодували малого.

Своє дитинство Андрій вважає щасливим, звісно у нього не було тата, мама мало цікавилася ним, поруч з ним тоді була така світла і добра людина, його бабусю любили і поважали всі за її добрі душу та серце, тому завжди усі люди в селі намагалися їй допомагати, розуміли, що сама виховує дитину.

Мама Андрія приїжджала дуже рідко, привозила йому якийсь одяг, але була наче чужа, далека. Розповідала, що вдало вийшла заміж, працює, але зізнавалася, що чоловік нічого не знає про сина, тому вона не може приїжджати.

А потім вони розлучилися, мама приїхала в село. Місяців два пожила з ними і знову майнула в місто, в пошуках свого жіночого щастя.

Так було ще декілька разів, коли вона знаходила своє щастя і забувала про маму та сина, потім поверталася, коли залишалася сама, і знову йшла.

Коли Андрійко підріс, він дуже добре ставився до бабусі, щиро любив її, вона для нього була цілим світом. Усі люди в селі милувалися, коли дорогою йшов високий красивий хлопець і вів за руку стареньку згорблену бабусю, в його очах була ніжність і любов до неї.

А потім бабусі не стало, Андрій був поруч з нею до останнього дня, не відходив ні на хвилинку.

Хату він продати не міг, хоча бабуся і заповіла її йому. Та Андрій попросив сусідів наглядати за нею, а сам поїхав в місто шукати роботу. Там ми й познайомилися, одружилися.

Зараз у нас є й свої дітки. Ми часто їздимо до бабусиної хати, а влітку місяцями відпочиваємо там. Андрій аж розквітає там, відчуває себе маленьким щасливим хлопчиком, як колись в дитинстві, він і зараз відчуває, що тут біля хати, бабуся завжди поруч з ним.

А нещодавно мама Андрія повернулася в село, дзвонила йому, скаржилася, що ні копійки за душею немає, просила, щоб син віддав їй хату, адже вона по праву належить їй, вона в ній буде зустрічати свою старість. Вона надіється на допомогу сина, адже вона мати його.

Та чоловік відмовив, сказав, що в нього мами немає, він ріс без мами і йому немає кому допомагати. Я сама бачу, що йому це рішення далося непросто, смуток у нього є на душі. Але чи міг він вчинити інакше?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page