Ми з чоловіком вкладалися в будинок його матері, а тепер все може забрати його сестра, яка виявилася хитрішою за нас.
Народилася я в невеликому містечку, в багатодітній сім’ї, так що від батьків мені було нічого чекати. Відразу після школи я поїхала в обласний центр вчитися, там зустріла свого майбутнього чоловіка.
Зустрічалися ми три роки, а після закінчення університету Іван зробив мені пропозицію і ми одружилися.
Постало питання – де жити. До мене їхати – не варіант, бо у мене ще четверо молодших братів і сестер.
Залишатися в обласному центрі на зніманні нам теж не дуже підходило, ми молоді спеціалісти з не дуже високою зарплатою.
Тому ми вирішили їхати в селище до Івана, я вчитель мови, там якраз була вільна вакансія.
Стали ми жити із свекрухою. Будинок у них великий, а молодша сестра Івана поїхала вчитися в обласний центр.
Потім вона вдало вийшла заміж, тому ми так і залишилися жити з свекрами.
Я завжди працювала на півтори ставки, брала індивідуальні заняття з учнями, тому заробляла дуже навіть непогано.
Чоловік спочатку працював в місцевій будівельній бригаді, а з часом вони почали їздити в Чехію на заробітки.
У нас народилося двоє дітей, я завжди говорила чоловікові, що треба думати про щось своє – або на квартиру в обласному центрі гроші збирати, або починати будувати свій будинок.
Але мама мого чоловіка постійно нас переконувала в тому, що це все – наше, бо зовиця так добре в житті влаштувалася, що ні на що претендувати не буде.
Тому, за наполяганням свекрухи, всі зароблені гроші ми вкладали в будинок, в якому жили, зробили з нього двоповерховий палац, от лише за документами він продовжував належати свекрусі.
Сестра мого чоловіка приїжджала до нас в селище дуже рідко, все говорила, що зайнята і не має часу.
Навіть на Різдво вони з чоловіком і дітьми летіли кудись в теплі країни, разом з нами ніколи не святкували.
А на цих вихідних зовиця нас дуже здивувала, приїхала з подарунками, намагалася бути милою і привітною, особливо зі своєю мамою.
Була вона у нас два дні, а коли поїхала, свекруха покликала нас з чоловіком на розмову.
Я відразу здогадалася, про що буде йти мова, і не помилилася.
Мама мого чоловіка передумала переписувати будинок на сина, раптом згадала, що у неї є ще і донька.
Тепер вона вважає, що дітей треба ділити порівну, але вона не враховує той факт, що ми 15 років вкладали гроші в її будинок.
Свекруха вирішила написати дарчу на двох своїх дітей в рівних частках.
Але це ще не все. Зовиця розлучається з чоловіком і цілком можливо, що в скорому часі буде претендувати на свою половину нашого будинку.
Що тепер робити? Ми в цій ситуації абсолютно не захищені, бо просто на слово повірили свекрусі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.