fbpx
Життєві історії
Мама Марії була проти хлопчика – своїх двоє, куди третій то, і чоловік простий слюсар на заводі

Знав я Марію не з чуток – вчилися в одній школі, тільки я на кілька років молодший, росли в одному дворі, відомо було мені, що мати її була проти цих стосунків – своїх двоє, куди третій то, і чоловік простий слюсар на заводі. Джерело

Григорію було тоді чотири з половиною і він був найменший в нашій палаті. Коли до нього приїжджала мама Марія, він з щасливими крuкaми оббігав усіх, повідомляючи про свою радість, маленький, світлий, немов кульбаба.

Всі посміхалися його щирості і безпосередності. Марія не була його рідною мамою , батько залишився з чотиримісячним малюком на руках кілька років тому, а у неї самої було троє дітей від першого шлюбу. – Мама, мама прийшла! – голосив хлопчисько.

– Моя мама прийшла … Марія сідала перед ним навпочіпки, брала в руки його сонячне, все в ластовинні личко і посміхалася ясним, немов блакитне небо, очам. Потім вони сиділи розглядаючи книжки, спокійний і такий затишний голос жінки розповідав про королів і принцес, про злих драконів і про хоробрих воїнів, а Григорій заворожено слухав.

Знав я Марію не з чуток – вчилися в одній школі, тільки я на кілька років молодший, росли в одному дворі, відомо було мені, що мати її була проти цих стосунків – своїх двоє, куди третій то, і чоловік простий слюсар на заводі.

Але коли пара все таки з’єдналася, щасливіше цієї сім’ї, я, повірте, ще не бачив … Марія закриває книгу, дивиться на годинник і починає збиратися, Григорій плаче, хапає матір за поділ спідниці. – Синку, ну що ж ти, я прийду завтра, – каже жінка витираючи непрохані сльози. – Точно прийдеш? – уважно дивиться на неї хлопчик.

– Точно. … І знову білява голова хлопчаки носиться туди сюди, весь день він то тут то там. В голосі його чується то радість, то здивування, то образа, а потім щиро дитячий захват.

– Я весь новенький! – сповіщав він, коли міняють постільну бiлuзну і видають йому нову піжаму, а потім ображається, бо санітарки, розносячи обід забувають дати йому їжy в першу чергу. …

– Привіт! А я тебе впізнав, – почув я крізь сон, відкрив очі, а чубата хлопчача голова, повиснувши з ліжка, дивилась на мене. Мимоволі посміхнувся, стояв сонячний суботній день вільний від відвідувань лікарів та інших оглядів.

Після сніданку ми з Григорієм сиділи за столом, він щось малював, я захоплено читав книгу, в самий розпал сюжету, хлопчик смикнув мене за рукав: – Намалюй мені корабель! – Давай трохи пізніше, – благально попросив я.

– Ні, зараз! Ну, будь ласка, Міша. Я відмахувався, Григорій стає все наполегливіше, книгу все-таки довелося відкласти. Кораблі малювати я не став, навчений досвідом, хлопчик б вимагав ще і ще, поки на папері не залишиться чистого місця.

Я просто взяв олівець, намалював будинок, гойдалки, поруч дітвору і старе високе дерево, зовсім як в моєму дитинстві, жовтим олівцем я вивів коло на небі – яскраве рудувато золотисте сонце.

Читайте також:ПОВІРИВШИ СВОЇЙ ІНТУЇЦІЇ, ВОНА ВPЯТУВAЛА ЖUТТЯ ДІВЧИНІ, ЯКА ОПИНИЛАСЯ В БIДІ

– Подивися, це сонечко, воно тепле і веселе. Григорій глянув у вікно – теплі промені пробивалися крізь лікарняні скла. – Як моя мама …, – задумливо промовив хлопчик і посміхнувся своїм словам.

*** З тих пір минуло багато часу, одного разу я повернувся в місто дитинства на свою вулицю, в будинок, де провів багато щасливих років.

Ще у дворі я помітив знайому жінку з малюками на дитячому майданчику – придивився – це була Марія. Поруч з нею в пісочниці два карапуза, а в колясці солодко сопів ще один малюк.

– Онуки! – щасливо зізналася жінка, похитуючи коляску, я з розчуленням глянув на солодкого малюка.- Це наймолодша – Марічка, дочка Григорія.

Related Post