Щоб вирішити наше житлове питання, після весілля мама впустила мене з чоловіком в бабусину спадкову квартиру. Відтоді ми з чоловіком і маленькою донькою живемо в квартирі бабусі, маминої мами. Спочатку мама здавала цю двокімнатну квартиру, а потім віддала нам. Але без оформлення. Мовляв, і так все мені залишиться, бо я одна донька у мами.
Не хотіла мама цю квартиру на мене переписувати ще й з тієї причини, що на випадок, якщо я розлучуся з чоловіком, щоб не ділити її з ним.
В бабусиній квартирі ми зробили ремонт і почали жити. Мама живе одна в двокімнатній квартирі, батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало. Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок в селі, в 60-ти кілометрах від нашого міста. Вона мріяла вирощувати овочі і фрукти, а також забирати внуків на літо на природу.
Мама у мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил і енергії багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас з чоловіком ця дача стала обузою: в п’ятницю ввечері відвези, в суботу вдень допоможи, та ще й частина неділі була зайнята.
Чоловікові така перспектива не подобалася, він сказав, що йому легше їй грошенят підкидати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали. Мама на це відреагувала бурхливо.
– Ви в моїй квартирі живете, а допомагати відмовляєтеся! – каже.
Це було так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли, я вже чекала дитину. Терпіти і продовжувати, як було, що ще нам залишалося.
Коли я народила дитину, далі було так само: як тільки починалося літо – я з дитиною одна. Зять у тещі на дачі цілими днями. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію їсти.
А цього літа доньці виповнилося три роки, вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в селищі біля самого моря. Коли мама дізналася про це, влаштувала нам сцену.
– А хто допомагати мені буде! Їсти всі хороші, а працювати нікому!
– Мамо, – кажу, – ми всього лише на місяць.
А мій чоловік сказав, що він взагалі більше на цю дачу – ні ногою.
– Ах, ось як ти заговорив, – здійнялася мама, – ну добре, як приїдете з морів, йдіть геть з моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви!
Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на іпотеку, на перший внесок у нас вже є гроші.
– Ти на роботу виходиш, так що цілком зможемо платити, – сказав чоловік. – На дачу до тещі більше не поїду. Хочеш з мамою своєю спілкуватися – будь ласка, але без мене.
Як бути, не знаю. Адже якщо з квартири підемо, то мама остаточно може образитися, але і чоловіка я розумію.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.