Коли я захотіла їхати за кордон, мама була дуже проти. Просила, щоб я залишилася, адже я у них єдина донька, і вони з батьком хочуть, щоб на старість їм було кому подати стакан води.
Я добре вчилася в університеті, то ж мала нагоду стажуватися за кордоном. Там мені запропонували залишитися. Коли я подзвонила своїй мамі і розповіла їй про це, мама була категорично проти і просила мене повертатися. Крім того, вона давно вже купила квартиру, яку обіцяла віддати мені.
Я погодилася і приїхала додому. Знайшла роботу, а потім зустріла Дениса. Ми почали зустрічатися, потім вирішили одружитися. Мама була дуже цьому рада. Але чомусь після весілля вона не поспішала віддавати мені обіцяну квартиру.
Батьки зробили в ній невеликий косметичний ремонт і пустили орендарів. Мама все казала, що термін оренди ще до кінця не використаний і вона не хоче виганяти людей на вулицю.
Тому після весілля ми з чоловіком пішли жити на знімну квартиру. Мама все обіцяла, що це тимчасово. Але коли ми просили уточнити терміни, вона намагалася просто змінити тему.
А недавно я випадково почула розмову своєї матері з її рідною сестрою, моєю тіткою Анною.
– Ви все-таки молодці, зробили доньці старт! – говорила Анна. – Не дивлячись на те, що було непросто, квартиру купили. У нас ось так не вийшло. Свого часу побоялися взяти квартиру в кредит, а тепер вже і не під силу. Синові доведеться заробляти все з нуля, самому…
– Ой, Анно. Я ось теж останнім часом думаю, що зі стартом я того, погарячкувала. Мені п’ятдесят один рік, на роботі останнім часом щось незрозуміле діється… Цілком можливо, що залишуся на вулиці, і пенсія тепер нескоро. Чоловік весь час хворіє, нам гроші потрібні. Тому гроші від оренди нам дуже до речі, а можливо, і взагалі залишаться єдиним доходом…
– Тобто ти передумала квартиру доньці віддавати?
– Ну… як би… так, передумала! У неї є чоловік, вони молоді, з освітою, з роботою, без дітей. Нехай заробляють разом і купують своє. Не так вже це й складно! На одну зарплату жити, другу відкладати – цілком реально! Ми з батьком якось впоралися, так у нас ще дитина була, а у них поки немає нікого! Ось нехай і збирають на перший внесок…
– Образиться дочка на тебе…
– А чому це вона повинна образитися? Ми її виростили, вивчили. На ноги поставили. Що у нас було, то і у неї. А тепер вона доросла людина, нехай заробляє сама. По-хорошому, вже вона батькам допомагати повинна!
Мені було дуже прикро це чути. Адже у мене були перспективи за кордоном, а я повернулася через маму. Її ніхто не просив обіцяти мені цю квартиру. А тепер якось все негарно виходить. Я з дитинства чула від мами, що ця квартира – це мій старт. Я навіть не сумнівалася ніколи, що, як тільки захочу жити окремо, поїду в «свою» квартиру.
Виходить, даремно сподівалася… Мама поступила нечесно і непорядно. Тепер я думаю, що маю повне право залишити її і їхати за кордон. А вона нехай живе з своєю квартирою.
Фото ілюстративне – classpic.
