Ми з чоловіком живемо добре, у нас майже немає непорозумінь. Якби не одне «але»! Так сталося, що ми придбали квартиру в одному будинку зі свекрухою. Спочатку я думала, що це добре, коли рідна людина поруч і в разі чого завжди прийде на допомогу. Якби я тільки знала, як я помилялася.
Після весілля у нас з чоловіком постало питання про те, де жити. От свекруха з посмішкою на обличчі і запропонувала нам купити сусідську квартиру. Якраз тоді її виставили на продаж, і нам вдалося домовитися про розтермінування. Це було нашою найбільшою помилкою!
Коли я зрозуміла, що чекаю дитину, то свекруха клятвено обіцяла, що буде допомагати з малюком, і я раділа, адже спочатку вірила. Відразу після виписки моя нова мама самоусунулася від наших клопотів. Мовляв, уже все давно забула і боїться займатися з такою крихіткою. Я думала, що коли дочка підросте, то свекруха схаменеться і стане відмінною нянькою, але не тут-то було.
Через два роки її візити до нас хоч і були частими, але обмежувалися ознайомчим процесом. Допомоги не було ніякої. Навіть коли мені потрібно було вийти на час в магазин, вона завжди знаходила причину, щоб не залишатися з онукою. Незабаром я народила і другу дочку. Росли дівчатка добре і разом з чоловіком ми прийняли рішення про те, що в садок їх віддавати не будемо.
Чоловік непогано заробляв, нам на все вистачало. Я за освітою педагог, тому займалася не тільки із задоволенням з дівчатками, а й з максимальною користю. Дочки набагато перевершують в розвитку своїх однолітків. Методика мого виховання дає плоди, і старша дочка в свої чотири вже читає і трохи пише. Чоловік нагодований, в будинку порядок, дочки розумні і виховані, на хліб з маслом нам вистачає.
Все б нічого, якби не улюблена свекруха. Вона таким розкладом явно незадоволена. В її радянській свідомості закладено, що дитина обов’язково з дворічного віку повинна йти в садок, де в одній групі не менше 30 дітей, а мати – на роботу. Кожен її візит закінчується гучним вимовлянням щодо цього. Я почала помічати, що і чоловік вже потихеньку міняє свою думку і підтакує матері.
Мої пояснення, що нас все влаштовує, свекруху не задовольняють. Вона вперлася і стоїть на своєму і вже весь під’їзд обговорює те, що я ледащо, яка сидить на шиї чоловіка і не хоче нічого робити в своєму житті. Про те, що я виховую двох маленьких дітей і задобрюють її сина, та й її на додачу, адже мама теж любить поїсти смачних пирогів і ніколи не відмовляється від частування, вона не думає. А про те, що її бідний синочок працює на знос і відмовляє собі у всьому, заради нас – ось це погано!
Як пояснити їй, що синочок спочатку сам запропонував мені не виходити з декрету, а сидіти вдома? І, якщо чесно, слово «сидіти» не зовсім точне, адже саме на це у мене зовсім немає часу, будучи в декреті. Це наша сім’я, і ми так вирішили. А до чого тут свекруха – не зрозуміло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
