Бабуся прийшла до онуків на день народження, і принесла два абсолютно однакових подарункових пакета. Тільки ось Андрій, старший, зі свого пакета дістав сорочку, а Олежик – планшет, недешевий.
У нас сини святкують свій день народження з різницею в кілька днів, ми завжди справляє їм разом, в найближчий вихідний. Їм п’ять і сім років, гості спільні – наші друзі з дітьми і бабусі, так що все дуже зручно. І ось свекруха цього разу вирішила так онуків привітати, мені так шкода було Андрійка. У сім років він вже все розуміє. Ну так, він не рідний онук Ірини Степанівни, але навіщо ж так?
Я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Павлом, коли вже була при надії. Біологічний батько дитини просто зник, відключивши телефон.
Якийсь час я ще чекала, вважала, що він одумається – хіба мало, що може бути. Але незабаром стало зрозуміло, що він уже не повернеться в наше життя. Мої батьки мене підтримали. Дитину виростимо самі, сказала мама, в наш час це неважко, а чоловіка знайдеш іншого, ще й кращого.
Але тоді я була настільки розчарована, що тепер не тільки не хотіла когось шукати, але і взагалі заводити стосунки не буду ніколи. Всі вони однакові! Покладатися ні на кого не можна.
Я здала свою квартиру в оренду, переїхала до батьків і стала жити, чекаючи народження дитини. А на сьомому місяці якось я пішла в магазин. На касі мене без черги пропустив вперед себе симпатичний молодий чоловік з повним візком делікатесів.
Ми познайомилися в черзі. Ось так все і почалося, як в кіно. Коли Павло почув мою історію, відразу запропонував мені одружитися. І кращого тата, ніж Павло, і уявити не можна. І купав, і з коляскою гуляв, і по ночах вставав. А рівно через два роки я народила чоловікові Олежика. Так що тепер Павло возиться вже з двома синами, абсолютно не роблячи різниці, де свій, де чужий.
Павло різниці між дітьми не робив, однак його мама вважає інакше. Ми не приховували правди, що Андрійко не є сином Павла, і від цього свекруха була не в захваті. Мені вона нічого не говорила, втім, але синові постійно дорікала, поки він не поставив її на місце. Мовляв, це моя дружина і моя дитина, і ти, мамо, або їх визнаєш, і ми продовжуємо спілкуватися як раніше, або вибач, ти не маєш сина.
Свекруха подумала і вибрала золоту середину. Зі мною особливо не спілкувалася, старшого онука не помічала, але якось коментувати ситуацію перестала. Павло був задоволений вже й цим. А коли народився рідний онук, свекруха ніби ожила.
Для рідного онука вона готова просто зірку з неба дістати. Скуповує все з магазинів. Тепер ось планшет п’ятирічній дитині притягла – навіщо? У старшого ще ні планшетів, ні телефонів своїх немає, я вважаю, поки і не треба! Але справа навіть не в цьому, справа в тому, що старшого, Андрія вона принципово ігнорує.
Цього разу хоч сорочку купила, а то і зовсім могла прийти без подарунка – я, мовляв, прийшла на день народження до рідного онука, а то, що свято у когось ще, справа не моя! Чужій дитині я нічим не зобов’язана!
І мій семирічний син ніяк не може второпати, чому він «чужий», тоді як молодший брат – «свій». Що мені робити – пояснити дитині все як є? Чи просто поки не пускати свекруху в свій дім?
Фото ілюстративне – trend.