fbpx

Мама чоловіка на пенсії, але ще працює, живе сама у своїй окремій однокімнатній квартирі. Нещодавно мій син одружився і захотів, щоб ми забрали бабусю до себе, а її квартиру подарували йому

Наш єдиний син одружився і нещодавно повідомив нам дві новини: перша – у нас скоро буде внук, друга – за це ми маємо подарувати йому квартиру.

Мені 48 років, чоловікові 50. У нас двокімнатна квартира, яку ми самі ж і придбали. Від моїх батьків я успадкувала старенький будиночок у селі, який потребував капітального ремонту. Ми його продали, виручили невелику, але все ж суму, щоби купити квартиру.

Мама чоловіка, 70-річна Анастасія Вікторівна, живе сама у своїй окремій однокімнатній квартирі. З свекрухою у мене стосунки хороші, але думаю, що це від того, що ми майже не перетинаємося. Так, у свята, зрідка ходимо відвідати. Мама в чоловіка досі працює в школі вчителем, так що їй теж особливо ніколи гостей приймати і по гостях ходити.

Синові зараз 26 років. Рік тому він одружився. Ми зробили весілля, подарували грошей, були впевнені, що вони витратять їх на іпотеку, але молоді купили машину. Ми з чоловіком здивувалися і засмутилися, але сказали собі, мовляв, наша справа – подарувати, а далі як хочуть.

Бабуся не схвалювала таку поведінку онука та його дружини, про що постійно їм говорила, але бабуся – людина іншої епохи, ще й педагог.

Розмова про бабусину квартиру, як про спадщину, ніколи не піднімалася. Син же, як виявилося, вважав бабусину квартиру своєю законною власністю, про що ми нещодавно дізналися від нього самого. Він прийшов до нас щоб поговорити.

– Мамо, тату, привітайте нас, ми чекаємо на дитину! – радісно сяяв син. Ми привітали, а він продовжив. – Я до вас не лише з цією новиною, а й із серйозною розмовою щодо квартири.

Загалом, іпотека нам тепер із зрозумілих причин не світить, але й на зніманні з дитиною жити не хочеться. Я тут подумав… Бабусина квартира все одно моя буде з часом. То чого тягнути? Забирайте бабусю до себе зараз, а ми заїдемо в її квартиру.

Довелося пояснювати синові, що він забагато хоче. Бабуся у нас ще в силах і навряд чи горить бажанням тіснитися з нами в одній квартирі. Та й ми не в захваті від перспективи у наші роки жити з мамою. Одна справа забрати немічну людину, якій допомога та догляд потрібен, а зовсім інша перевозити працюючу людину, яка цього ще й не хоче.

Син на нас образився, заявив, що очікував від нас допомоги, адже у них незабаром з’явиться дитина. А ми відмовилися їм допомагати. Мовляв, які ж ми батьки, коли не підтримали дитину в складній ситуації.

Зрозуміло, що ми якось допомагатимемо, все-таки син. Але, чесно кажучи, після цієї розмови робити це зовсім не хочеться.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page