fbpx
Життєві історії
Мама Андрія жила одна в трикімнатній квартирі, тому я сама запропонувала після весілля жити у свекрухи. Андрій мене відмовляв від такого варіанту, пояснюючи, що зустрічатися з мамою час від часу одне, а бачити один одного кожен ранок і вечір – зовсім інше. Мене такі аргументи не переконали, я заявила, що легко сходжуся з усіма, та й з майбутньою свекрухою у мене були, як я вважала, непогані відносини. Як потім виявилося, чоловік був правий і тепер я шкодую про таке своє рішення

В моїй сім’ї все було б добре, якби не квартирне питання. З Андрієм, моїм майбутнім чоловіком, ми познайомилися ще студентами. Зустрічатися почали десь курсі на четвертому. Коли ми вирішили одружитися, почали будувати плани на майбутнє, один з яких – придбання свого житла до того, як будемо оформляти наші відносини офіційно.

П’ять років пройшло після того, як ми закінчили університет, але перспективи квартири були дуже віддаленими. Наші зарплати молодих фахівців не дозволяли економити скільки-небудь значні суми, дата весілля постійно переносилася, і я зрозуміла, що роки йдуть, а я не зрозуміло в якому статусі. Тому я наполягла на тому, що нам пора відвідати РАЦС, не зважаючи на те, що житла у нас немає. Адже так починає багато сімей, не всі ж відразу після весілля вселяються у власну квартиру.

Звичайно, питання – де ми будемо жити, залишилося. Я запропонувала жити з його мамою, повноправною господинею трикімнатної квартири. Андрій мене відмовляв від такого варіанту, пояснюючи, що зустрічатися з мамою час від часу одне, а бачити один одного кожен ранок і вечір – зовсім інше. Мене такі аргументи не переконали, я заявила, що легко сходжуся з усіма, та й з майбутньою свекрухою у мене були, як я вважала, непогані відносини.

Андрій здався, ми оголосили про рішення одружитися моїм батькам і його мамі, і попросилися тимчасово у неї пожити. Свекруха сприйняла новину спокійно, навіть не здивувалася:

– Живіть, звичайно, куди ж вас подіти, що не чужі ж!

Увечері я переможно сказала нареченому:

– Ось бачиш, все нормально, а ти хвилювався.

– Поживемо побачимо…

Весілля ми зіграли скромне, без розмаху, щоб не витрачати ті невеликі заощадження на майбутнє житло.

Андрій мав рацію, характер у її мами дійсно був дуже своєрідний. Вона відкрито мені ніколи нічого поганого не говорила, але вміла так підібрати слова, що після розмови я намагалася швидше закритися в нашій кімнаті або втекти на роботу, щоб якомога довше там затриматися.

Я народила сина. І все б добре, але висловлювання свекрухи з кожним днем ​​ставали все витонченішими, і я зовсім не могла знаходити з нею спільну мову. Ситуація дійшла до того, що жити разом ми більше не можемо.

В принципі, певна сума у ​​нас зібралася, і ми можемо піти на знімну квартиру, та й мої батьки обіцяли допомогти, але Андрій дуже хоче купити машину, щоб, як він висловився, «стати більш мобільними».

Мені «мобільність», чесно кажучи, хотілося б придбати тільки для того, щоб мати можливість подалі їхати від свекрухи.

Намагалася переконати чоловіка «відірватися» від свекрухи, але він поки проти, логічно відповідаючи, що попереджав мене, коли збиралися одружитися.

Ситуація тупикова, як вибратися з неї я не знаю. З одного боку – чоловік має рацію, сама винна, що залізла в квартиру до свекрухи, але з іншого – все ж змінюється, і рішення теж можна змінити, при бажанні. У Андрія такого бажання немає, він, як маленький хлопчик, хоче «машинку».

Що мене робити – жити з свекрухою на її умовах для того, щоб чоловік зміг купити собі машину, чи настояти на своєму і йти від свекрухи, але я не впевнена, що чоловік піде з нами. У нього проблем ніяких – він живе у своєї мами, йому так добре. Знаю, що сама винна, але як зараз змінити ситуацію?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page