Останнім часом справи в Андрія йшли не вельми добре. Грошей не вистачало – потрібно і продукти купити, і за квартиру заплатити, і в Оксани, дружини, день народження, хотілося б щось гарне подарувати. Тільки де на все це взяти грошей?
Добре, що хоч робота є, Андрій кілька місяців тому влаштувався на роботу у велику фірму, а щоб більше заробляти, почав брати підробітки на вихідні. От якби його батьки хоча б квартирою забезпечили, щоб хоч про житло не думати…
Але батька Андрія давно не стало, а мама вже на пенсії, живе в селі, тримає господарку, обробляє город, з того і сама живе, і Андрію намагається щось передати. Але ж це не квартира… Житлом мама його забезпечити не може. Тому йому самому треба заробляти. А мама ще й ображається, що син не приїжджає до неї на вихідні. А йому ж навіть по суботах треба працювати.
Мама на минулому тижні телефонувала, просила приїхати, город до зими підготувати треба, Андрій відмовився, сказав, що немає часу. А сьогодні мама зателефонувала в дуже незручний момент – Андрій якраз був в кабінеті свого начальника, обговорювали майбутній проект, який мав би принести непоганий прибуток. Якщо все вийде, то можна буде і подумати про те, щоб взяти квартиру в кредит.
Вони з Сергієм Петровичем обговорювали серйозні речі, а тут у Андрія задзвонив телефон. На екрані з’явився надпис – мама. Андрій без зайвих роздумів скинув дзвінок і хотів продовжити бесіду. Але Сергій Петрович раптом посерйознішав, змінився в обличчі і сказав, що передумав віддавати Андрію цей проект.
Андрій вийшов з кабінету дуже засмучений, він не розумів, що сталося. Але в кінці робочого дня він знову наважився зайти до Сергія Петровича, щоб все з’ясувати. Він хоч і був строгим, але справедливим.
– Я знав, що ти повернешся, – спокійним тоном сказав Сергій Петрович, коли знов побачив Андрія у себе в кабінеті. – Я віддам тобі цей проект, якщо ти даш відповідь на одне запитання.
Андрій нічого не розуміючи, просто ствердно кивнув головою.
– Коли ти був зранку у мене в кабінеті, тобі телефонувала мама. Дзвінок ти скинув. Ти їй передзвонив?
Андрій опустив очі. Він настільки був зайнятий думками про проект, що зовсім забув про маму.
Сергій Петрович запропонував Андрію присісти, і розповів свою історію. Багато років тому він подався в Америку, щоб заробити грошей. Одного разу у нього було багато роботи і саме в цей час йому зателефонувала мама. Він взяв слухавку, сказав, що зараз йому ніколи, і обіцяв зателефонувати їй як тільки звільниться. Але про свою обіцянку забув. А вранці наступного дня йому зателефонувала сестра і сказала, що мами не стало, вона відійшла тихо, у сні.
Відтоді минуло 20 років, а Сергій Петрович не може собі цього пробачити. Все гадає, що тоді хотіла йому сказати мама, чому телефонувала? Адже дзвінки в Америку дуже дорогі і вона ніколи не дзвонила першою. В голові і досі крутяться її останні слова: «Зайнятий? Я розумію… Нехай Господь тобі допомагає. Я буду чекати…». Але не дочекалася, і Сергій Петрович ніяк собі цього не пробачить.
Слухаючи це, Андрій раптом вигукнув:
– Сергію Петровичу, я все зрозумів. А можна мені на завтра вихідний. Маю одну дуже важливу справу…
Мама Андрія не чекала, але дуже втішилася, коли зранку побачила його на своїм подвір’ї. Вона сказала, що вчора телефонувала, щоб повідомити, що сусід вже їй допоміг підготувати город до зими, щоб син не турбувався. А ще… вона вирішила продати цей город, щоб допомогти Андрію купити житло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
