Весняне сонце яскраво заливало кухню, виблискуючи на металевих поверхнях і підкреслюючи ідеальну чистоту, яку Катерина так любила підтримувати. Вона саме розбирала пакунки з продуктами, наспівуючи щось під ніс. Їхнє сімейне життя з Максимом тривало лише другий місяць, і все здавалося початком чудової казки.
— Катю, нам треба серйозно поговорити про бюджет, — Максим відклав планшет і сів за стіл, надто пильно вивчаючи візерунок на скатертині.
Катерина завмерла з пучком свіжої зелені в руках. Вона почула в його голосі дивну сухість, яка ніяк не пасувала до їхнього звичного лагідного спілкування.
— Про бюджет? — вона обережно поклала зелень на стіл. — Щось трапилося на фірмі? Тобі затримали виплати?
— Ні, з роботою все гаразд, — Максим нарешті підвів очі, але вони були якимись чужими. — Просто у нас з’явилися додаткові фінансові зобов’язання. Точніше… борг.
— Борг? — Катерина повільно опустилася на стілець навпроти. — Максиме, поясни, будь ласка. Який борг? Ми ж нічого такого не купували після весілля.
Максим відкашлявся, явно відчуваючи дискомфорт, але намагався триматися впевнено.
— Пам’ятаєш мій мотоцикл? Той спортивний байк, на якому я тебе катав улітку?
— Звичайно, пам’ятаю. Ти ж так ним пишався. А що з ним?
— Я купив його в кредит, — швидко випалив він, наче скидаючи важку ношу. — Десь за пів року до того, як ми розписалися. І тепер настав час вносити великі платежі.
Катерина дивилася на чоловіка, намагаючись осягнути почуте. У голові промайнули спогади про їхні розмови під час підготовки до весілля: вони обговорювали майбутню відпустку, можливість збирати на власне житло, спільні плани. І жодного разу він не згадав про такий «нюанс».
— Ти взяв техніку в кредит і нічого мені не сказав? — голос її затремтів. — Чому я дізнаюся про це тільки зараз?
— Ну, тоді ми ще не були офіційною родиною, — Максим стенув плечима, ніби це було логічним поясненням. — Навіщо було тебе вантажити зайвими клопотами раніше часу?
— Вантажити клопотами? — Катерина відчула, як у грудях закипає образа. — Ми планували спільне життя! Ми обіцяли бути чесними одне з одним. Як ти міг приховувати такий серйозний фінансовий хвіст?
— Я не приховував, просто не вважав це доречним обговорювати до реєстрації шлюбу, — його тон став жорсткішим. — Але тепер ми одна сім’я, і це наша спільна відповідальність.
— Спільна відповідальність? — Катя різко підвелася. — Максиме, ти купував цей мотоцикл для власного задоволення. Ти не питав моєї думки, не радився, чи зможемо ми собі це дозволити. А тепер кажеш «наша»?
— Катю, не роби з мухи слона, — роздратовано кинув він. — Це гарна техніка, це солідна покупка. І взагалі, у нормальному шлюбі все спільне — і радість, і витрати.
— Скільки? — коротко запитала вона, ігноруючи його філософствування. — Яка сума щомісячного платежу?
Максим на мить завагався, переводячи погляд на вікно.
— Майже три чверті твого місячного доходу, — пробурмотів він.
— Що?! — Катерина не повірила власним вухам. — Це ж величезна сума! Ти розумієш, що це фактично забирає левову частку наших спільних можливостей?
— Саме тому я і кажу, що нам треба скидатися, — він теж підвівся, намагаючись наблизитися до неї. — Ти даватимеш половину своєї зарплати, я додаватиму свою частку, і ми легко з цим розберемося.
— Половину моєї зарплати? — Катерина відступила, відчуваючи холод у душі. — Я працюю вчителькою, Максиме. Ти хочеш, щоб я віддавала половину своїх чесно зароблених грошей на кредит за іграшку, яку ти купив сам для себе?
— На наш кредит, — вперто поправив він. — У сім’ї не має бути «твоє» чи «моє».
— Сім’я? — Катерина гірко всміхнулася. — Де була ця сім’я, коли ти підписував кредитний договір? Де було обговорення витрат, коли ми вибирали ресторан на весілля? Ти знав про цей борг і дозволяв мені мріяти про подорож, знаючи, що ми не зможемо її собі дозволити через твої приховані борги!
— Я мовчав, бо знав, що ти почнеш це своє «нудіння»! — Максим підвищив голос і вдарив долонею по столу. — Ти б відразу сказала, що це дорого, непотрібно, небезпечно. А чоловік має право на хобі!
— Звісно, має! — вигукнула Катя. — Але за власні кошти, а не коштом сімейного затишку та моєї зарплати!
— Твоя зарплата — це частина сімейного бюджету! — наполягав він. — Ти просто егоїстична, якщо не хочеш підтримати чоловіка в складний момент.
— Складний момент? Ти сам його створив, Максиме. Це не хвороба, не ремонт після затоплення, не форс-мажор. Це твоя примха, за яку ти тепер хочеш, щоб я розплачувалася своїм рівнем життя.
Максим похмуро подивився на дружину.
— Ти дуже зручно влаштувалася, Катю. Значить, як продукти купувати чи за оренду платити — то ми разом, а як борг віддавати — то це тільки моє?
— А оренда і продукти — це наші спільні потреби, — спокійно відповіла вона, хоча серце вискакувало з грудей. — Ми разом живемо в цій квартирі, ми разом їмо ці продукти. А на мотоциклі їздиш тільки ти. Ти катаєшся з друзями по вихідних, ти витрачаєш на нього час, а я маю за це платити? Продай його.
В кухні запала мертва тиша. Здавалося, повітря навколо Максима завібрирувало від гніву. Його обличчя почервоніло, а вена на лобі напружилася.
— Що ти сказала? — процідив він крізь зуби. — Продати? Ти хоч розумієш, що це за техніка? Це ж мрія!
— Мрія, яку ми не можемо собі дозволити, — твердо повторила Катерина. — Якщо ти кажеш, що ми сім’я, то я маю право голосу. І мій голос такий: ми не можемо витрачати такі гроші на розваги, поки у нас немає власного кута і стабільності.
— Та ти просто жадібна! — закричав Максим, втрачаючи контроль. — Я думав, що знайшов жінку, яка буде моєю опорою, а ти рахуєш кожну копійку!
— Я не жадібна, я реалістка. Я не хочу через два роки залишитися з порожніми кишенями, але з металевим брухтом у гаражі. Ти обманув мене, Максиме. Ти приховав правду до весілля, бо знав, що я не погоджуся на такі умови. Це маніпуляція, а не сім’я.
— Ах, маніпуляція? — він засміявся злим, сухим сміхом. — Добре. Якщо ти хочеш жити «по справедливості», то нехай так і буде. Відсьогодні у нас роздільний бюджет. Повністю.
Катерина здивовано подивилася на нього.
— Що це означає?
— А те й означає. Моя зарплата відтепер йде на кредит і мої особисті потреби. А ти купуй собі їжу сама. Оплачуй свою частину комунальних послуг сама. І не смій брати нічого з моїх запасів. Ти ж хочеш, щоб кожен платив за своє? Будь ласка! Починаємо з цієї хвилини.
Він різко відчинив холодильник і почав виставляти на стіл продукти, які вони разом купували вранці.
— Це моє, я за це платив. Це теж. А ти… — він глянув на напівпорожні полиці, — ти купуй собі щось інше.
Катерина стояла нерухомо, дивлячись на цей театр абсурду. Чоловік, якого вона кохала, з яким ще вчора планувала майбутнє, зараз ділив шматок сиру та батон хліба, намагаючись покарати її за небажання оплачувати його таємні кредити.
— Ти серйозно думаєш, що так можна побудувати родину? — тихо запитала вона. — Ти хочеш змусити мене платити через голод чи через побутові незручності?
— Я хочу, щоб ти зрозуміла: або ми разом несемо весь тягар, або кожен сам за себе, — Максим склав «свої» продукти в окремий ящик. — Вибирай.
— Я вже вибрала, — Катерина підняла голову, і в її погляді Максим не побачив ні страху, ні сумніву. — Я вибрала чесність. А оскільки її в цьому домі більше немає, то і спільного побуту теж не буде.
Наступні кілька годин минули в гнітючому мовчанні. Максим демонстративно вечеряв «своїми» продуктами, не пропонуючи Катерині навіть чаю. Вона ж мовчки збирала речі. У кожну валізу вона вкладала не просто одяг, а розбиті надії на щасливе життя. Вона згадувала, як вони вибирали фіранки для цієї кухні, як сміялися, заносячи меблі… Все це тепер здавалося фальшивим, підсвіченим прихованою брехнею про борги.
Коли вона виходила з квартири, Максим сидів у кріслі, не відриваючи погляду від телевізора.
— Ти йдеш через якийсь залізяку? — кинув він їй у спину. — Невже мотоцикл дорожчий за наші почуття?
Катерина зупинилася в дверях і обернулася.
— Річ не в мотоциклі, Максиме. І навіть не в грошах. Річ у тому, що ти збрехав. Ти збудував наш шлюб на фундаменті приховування, а коли правда випливла, ти почав вимагати від мене жертв, не пропонуючи нічого натомість. Ти вибрав свій байк і свій егоїзм. А я вибираю себе і своє спокійне майбутнє.
Вона зачинила двері, і звук замка пролунав як фінальна крапка.
Минуло кілька місяців. Катерина повернулася до звичного ритму життя. Було важко, серце ще боліло, але з кожним днем вона все ясніше розуміла, що вчинила правильно. Вона дізналася від спільних знайомих, що Максим так і не продав мотоцикл. Він продовжував виплачувати кредит, постійно скаржачись на брак грошей і «неправильну» дружину, яка його кинула.
Ця історія швидко розлетілася серед друзів. Хтось засуджував Катерину, мовляв, «треба було терпіти, це ж чоловік». Але більшість, особливо ті, хто знав ціну чесно заробленим грошам, підтримували її. В українському суспільстві, де родина тримається на взаємодопомозі та довірі, приховування боргів сприймалося як зрада.
Катерина часто думала про те, що було б, якби вона погодилася. Вона б два роки віддавала половину своєї скромної вчительської зарплати, відмовляючи собі в усьому. А потім? Чи не з’явився б новий кредит? Чи не стала б вона вічним спонсором його нових «мрій», про які їй знову забули б сказати?
Вона зрозуміла головне: кохання — це не тільки почуття, це ще й відповідальність. Це здатність рахуватися з партнером. Максим хотів мати статус сімейної людини, але при цьому зберігати звички холостяка-егоїста. Він хотів, щоб дружина була «опорою», але сам став для неї фінансовою та емоційною ямою.
Тепер, проходячи повз магазини з технікою чи бачачи на дорогах байкерів, Катерина лише втомлено посміхалася. Вона знала, що справжнє щастя не купується в кредит. Воно будується на відвертих розмовах за вечірнім чаєм, на спільному плануванні кожної копійки та на глибокій повазі до праці одне одного.
А Максим… Максим залишився зі своєю «Ямахою». Він отримав те, що хотів — свій транспорт, свою швидкість і свою свободу. Тільки от розділити цю швидкість тепер було ні з ким. Адже на задньому сидінні його дорогого мотоцикла було занадто холодно для тієї, хто шукав не вітру в обличчя, а тепла рідної душі.
Життя в Україні навчило Катерину бути сильною. Вона знала, що краще бути одній і починати все з нуля, ніж жити в ілюзії щастя, де за кожною посмішкою чоловіка ховається черговий платіж по прихованому кредиту. І коли наступного разу в її житті з’явиться людина, перше, про що вони поговорять, буде не колір стін у спальні, а чесність — у всьому, від почуттів до останньої гривні в гаманці.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
