fbpx
Життєві історії
Максим оголосив, що зустрів іншу жінку і буде розлучатися. Я обмірковувала варіант спробувати залишитися в місті, зняти з донькою маленьку квартиру, знайти роботу. Але тут несподіванка – дочка заявила, що поговорила з татом і хоче залишитися з ним. Так, вона в курсі, що в квартиру до батька прийде нова дружина, і це її не бентежить

– Світлана, звичайно, людина своєрідна, це я знаю! – розповідає 60-річна Лариса Василівна. – Але що вона таке влаштує! Дочці заявила – ти зрадниця, мовляв, знати тебе більше не хочу! Дівчинці тринадцять років, ходить сама не своя, переживає, вже не знаю, що з нею робити. А Світлана слухавку не бере. Ні зі мною не хоче розмовляти, ні з дочкою!

Світлана – невістка Лариси Василівни, тепер уже, можна сказати, колишня: син розлучається буквально на днях.

– Те, що це рано чи пізно станеться, по-моєму, очевидно було вже дуже давно! – зітхає Лариса Василівна. – Усім, крім Світлани. До останнього часу вона щиро вважала, що у них ідеальна сім’я.

Світлані 37 років, вона рано вийшла заміж за сина Лариси Василівни, Максима, – природно, з великої любові. І ні дня в своєму житті не працювала. Спочатку вони планували дитину (з цим були деякі проблеми), ця історія несподівано розтягнулася на кілька років. Потім Світлана зрозуміла, що чекає дитину і носила себе, як кришталеву вазу.

– Ну а вже як народила – про роботу не могло бути й мови, – уїдливо пояснює Лариса Василівна. – Яка робота! У неї ж дитина!

Втім, Максим проти того, що дружина буде домогосподаркою, не заперечував. Із забезпеченням сім’ї він цілком справлявся, жили вони непогано: одягалися, взувалися, купували гаджети, їздили відпочивати. Влітку Світлана з донькою так і зовсім по кілька місяців жили на морі. Квартирне питання було у них вирішено відразу – жили в квартирі Максима, що дісталася йому від батька, прекрасної трійці в обжитому районі.

Чесно кажучи, Світлана і не знала, скільки там чоловік заробляє – він їй давав хорошу суму «на господарство», звітів ніколи не питав, якщо що потрібно було для дитини або для неї самої, купував без розмов. Навпаки, навіть лаявся, якщо дружина намагалася зекономити, вибравши щось подешевше.

– Бери відразу нормальні речі! – говорив чоловік. – Ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі, які довго не прослужать.

Загалом, до недавнього часу Світлана жила як за кам’яною стіною і в вус не дула. Чекала вдома з обідом тринадцятирічну дочку, возила її на олімпіади і змагання, вникала в усі нюанси навчання, пекла пироги і винаходила складні гарніри.

– Я їй говорила, що треба, напевно, робити якийсь наступний крок в житті, виходити на роботу! – каже Лариса Василівна. – Але мене вона, звичайно, не слухала, хто я така.

А кілька місяців тому сталося те, що сталося: Максим оголосив, що зустрів іншу жінку і буде розлучатися. Для Світлани ця звістка стало снігом на голову, вона ошелешена і її можна зрозуміти: йти їй особливо нікуди. Грошей у неї немає, роботи і житла теж, батьки живуть в області. Їхати до мами з татом в свої майже сорок років?

У матері Світлани характер не цукор. Вони по телефону – то часом примудряються посваритися, а що буде, якщо виявляться ніс до носа в маленькій квартирі і без всяких перспектив на роз’їзд?

Світлана обмірковувала варіант спробувати залишитися в місті, зняти з донькою маленьку квартиру або навіть кімнату, знайти роботу. Зрештою, влаштуватися кур’єром, або нянею, або в магазин продавцем поки ще реально, дочка у неї вже доросла, за руку водити не треба.

Але тут несподіванка – дочка заявила їй, що поговорила з татом і хоче залишитися з ним. Тато не проти, навпаки, дуже навіть за. У дочки в його квартирі своя кімната, їй не доведеться міняти школу, оточення, вчителів. У тата, на відміну від мами, хороший дохід, це дівчинка теж зрозуміла.

Так, вона в курсі, що в квартиру до батька прийде нова дружина. І це її не бентежить. Світлана вважає дочку зрадницею і ображена на неї, мабуть, не менше, ніж на віроломно кинув її чоловіка.

Світлана досі не може зрозуміти дочку, яка готова жити з мачухою, аби не втратити побутового комфорту.

Фото ілюстративне – ispovedi.

You cannot copy content of this page