fbpx
Життєві історії
Майже відразу після нашого весілля свекру у спадок від тітки дістався добротний будинок у передмісті, з гаражем та ділянкою. Батьки чоловіка відразу почали нас вмовляти переїхати туди

Коли, чотири роки тому, я виходила заміж, ми відразу вирішили, що хочемо жити окремо, тому запланували знімати собі квартиру. У моїх батьків, як і у батьків чоловіка, була двокімнатна квартира, тому жити з ними був не варіант.

Але майже відразу після весілля свекру у спадок від тітки дістався будинок у передмісті, добротний такий, в два поверхи, з гаражем та ділянкою. У Максима була машина, тому його батьки почали нас вмовляти перебиратися жити в село.

– Їдьте жити в будинок, а потім ми з батьком на пенсію вийдемо, так і поміняємось з вами, залишимо вам квартиру, а самі переїдемо за місто. На ділянці поки-що нічого не будемо сіяти і садити. Ось ми переберемося, тоді й займемося городом. А у вас і машина є, і гараж там добрий.

Мені не хотілося переїжджати в село, адже я народилася і виросла в місті. Треба було наполягти на своєму, але я дала себе вмовити, тим більше, що обіцяли – це тимчасово. Максим сказав, щоб я сама вирішувала, ну я і подумала, важко на зніманні, працюватиме тільки чоловік, бо я якраз збиралася йти в декрет.

Ми переїхали, батьки з двох сторін скинулися, зробили косметичний ремонт, допомогли привести будиночок у належний вигляд. Масштабних робіт не було, але до пуття житло привели.

Взимку народився наш син, за першим часом все було добре. Зручності в будинку є, амбулаторія під боком, та й сполучення з містом гарне. Все почалося з весни. Щойно сніг розтанув.

– Треба б прибрати на ділянці, – заявила свекруха, що приїхала, – тут багаторічники ростуть, листя збери торішні, скопай грядку. Та й під зелень місце треба вибрати.

Копати, розпушувати, садити і сіяти належало мені, бо інші ж працюють.

– Спати малюка поклала та й зробила, чим тобі ще займатися? Ти думала, як у селі люди живуть, – повчала мене свекруха.

А потім і почалося – приїжджає у вихідний на вечір і починає мені рознос влаштовувати: це не зроблено, то не прибрано, там не засіяно.

Я поговорила із чоловіком, мовляв, на початку не така домовленість була. Той спробував матір трохи урезонити і почув, що вони взагалі передумали з нами житлом мінятися.

Максим зізнався, що був здивований моєю згодою на переїзд у принципі, запропонував взяти іпотеку, але грошей на перший внесок не було, ми затрималися в будинку ще на кілька місяців. Якраз сезон був, так свекри нам щодня говорили, що інші з дачі картоплю восени везуть, а ми не посадили нічого.

– Інші, мамо, приїжджають і працюють на дачі, заради картоплі, а не роздають вказівки. Дружина з маленькою дитиною цілий день, а я приїжджаю пізно, їду рано, – пояснив ще раз чоловік своїй матері.

Після цього ми закрили будинок і переїхали на рік до моїх батьків, потім квартиру у кредит взяли. Свекри вийшли на пенсію рік тому, але в село вони не поїхали. Нещодавно самі приїхали до нас: налагоджувати стосунки. Свекруха спробувала було влітку в село поїздити, чоловіка змусила скопати, посіяла все, а до осені й видала свій вердикт, що їй простіше картоплю купити.

Ми сподівалися, що вона запропонує продати цей нікому не потрібний будинок, а за виручені кошти погасити нам іпотеку. Але ні, свекри вирішили, що нічого продавати не будуть, нехай стоїть.

Мені важко їх зрозуміти, невже не можна прийняти правильне рішення і допомогти сину?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page