Мій чоловік поступив дуже недобре – вчора він практично вигнав нашого сина з дому. І головне, за що? За шматок м’яса?
Чоловік виправдовується, що справа не в їжі, каже, що син так ніколи самостійним не стане.
Валерію нашому 26 років, він у нас з чоловіком єдина дитина. Чи варто казати, що ми жили і старалися лише для нього?
Та, видно, перестаралися, бо син навіть університет не міг без проблем закінчити, його останній курс практично тягнули всі, щоб він зміг диплом отримати.
Та освіта йому не пригодилася, принаймні дотепер, бо він ніяк не міг знайти роботу до душі. Закінчив університет і сидів вдома, вірніше, лежав з телефоном в руках на дивані.
Я спокійно до цього ставилася, ну не піде ж дитина куди-небудь за копійки працювати?
Але мій чоловік так не вважав, він дуже злився на Валерія за те, що той ніде не працює. Наполягав, щоб той шукав роботу.
А потім чоловік прийняв кардинальне рішення щодо сина – або він йде працювати, або йде з дому.
З горем наполовину, Валерій влаштувався на якусь роботу, не по спеціальності. Ходив на неї без особливого ентузіазму, але ходив, хоч і заробляв небагато.
Два роки тому син з дівчиною познайомився, вона нам з батьком дуже сподобалася. І ми настояли на тому, щоб вони розписалися.
У Лілі, невістки, є своя спадкова двокімнатна квартира, так що живуть вони окремо від нас.
Проте, майже щодня син після роботи приходить до нас, щоб поїсти. Каже, що Ліля виявилася поганою господинею, не вміє так смачно готувати як я.
А мені що, шкода? Я чоловікові обід готую, і сина заодно пригощаю.
А нещодавно це побачив мій чоловік. Він повернувся додому швидше, і застав сина за столом, як той їв шматок смаженого м’яса.
– А вдома, синку, чому не їж? – запитав його строго.
– Бо дружина так смачно не готує м’ясо, – відповів Валерій.
– А ти, синку, приніс то м’ясо додому? Чи звідки ти думаєш, воно там візьметься? Гроші треба заробляти, а не ходити до мами їсти! Ти про Лілю подумав?
Слово за слово, і вони серйозно посперечалися. Син встав з-за столу і пішов, дуже образившись на батька.
Я вже й не знала, що робити.
– Ну навіщо ти так? – кажу. – Рідній дитині шматок м’яса пошкодував.
– Марино, справа не в їжі, мені для нього нічого не шкода. Але як він має зрозуміти, що тепер він основний годувальник, який має свою сім’ю забезпечувати сам?
Я чоловіка не підтримую в цьому, прийде час, і син буде заробляти. А шкодувати дитині їжі, то якось не по-людськи.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
