Минулої зими ми приїхали до моїх мами й тата в село. Я наготувала багато усяких смачних страв, накупила усім подарунків. Від мами з татом ми живемо кілометрів 250, маємо з чоловіком двоє дітей.
Діти наші ще зовсім малі, тому ми не можемо часто провідувати своїх рідних, своїх клопотів багато, а зараз геть часи складні.
Тоді, перед тим, як приїхати, ми батьків ще за два тижні попередили про нашу гостину.
За годину до зустрічі, я набрала свою маму, сказала, що ми під’їжджаємо, щоб ставила варити картоплю, а я наготувала різної смакоти, тому клопотів з нами їй точно не буде.
Мама зраділа, поклала телефон та відразу пішла чистити картоплю.
Коли ми приїхали, відкрили дверцята машини та збиралися виносити сумки. А мій тато відразу вручив чоловікові лопату, сказав, що потрібно відкидати сніг, адже наша машина на подвір’я не заїде.
Я, щиро кажучи, дуже здивувалася, адже батьки знали, що ми приїдемо ще тиждень тому. Невже не можна було подбати про це?
З батьками живе ще мій брат з дружиною вже чимало років. Невже не могли сина про це попросити?
Але я нічого не могла сказати батькам, з цього приводу, хоча, чесно кажучи, якось негарно виходить з їх сторони.
Більше години мій чоловік чистив сніг, тато просив ще під парканом забрати дві великі купи того снігу і почистити біля хліва.
Вже аж пізно ввечері ми сіли за стіл, коли картопля була вже холодна.
Чоловік образився на мене після такої гостини, сказав, що до моєї родини поїде не скоро. А я навіть не знаю правий він чи ні.
Вже чимало часу відтоді минуло. І мама, і тато запрошують часто нас до себе, кажуть, що скучили, онуків хочуть побачити, я вмовляю чоловіка поїхати до них в село з дітьми.
Та мій Андрій навіть чути про це не хоче, каже, що якщо батьки скучили, то нехай самі приїжджають до нас, а він більше до них ні ногою, каже, що від них до нього поваги немає.
Але за той випадок він і на мене ображається, каже, що я могла б стати на його сторону і пояснити батькам, що вони не праві, а той сніг тоді міг відкидати і їх син, мій рідний брат, а не Андрій, який довго був за кермом і приїхав голодний і втомлений з дороги.
Але що я мала сказати батькам? Ми в них зрідка буваємо, особливо, їм не допомагаємо, адже далеко живемо, я не могла сказати, що ще й це зробіть самі.
Чи, все ж я винна сама, адже могла вступитися за чоловіка і попросити брата тоді відкидати той сніг? Ну зовсім не знаю. Як мені виправити ситуацію, що склалася в нашій родині? Чи я не права була, що тоді промовчала?
Фото ілюстративне.
