Ми з моєю дружиною живемо з мамою її вже майже років 4.
Їй зараз виповнилося 85 років, відсвяткували її останній ювілей ми усі разом у сімейному колі.
Квартира у нас досить велика, діти виросли.
Наша, вже доросла, дочка живе зі своїм чоловіком окремо від нас, а синові своєму ми самі купили недалеко від нас житло.
Загалом, наші діти вже самостійні і живуть окремо від нас.
Для цього ми продали ще тоді велику двокімнатну квартиру моєї тещі.
Її все одно одну не можна було без догляду залишати вдома, вона вже давно зовсім немолода людина.
Старенька мати моєї дружини, звичайно, була сама проти такого рішення спочатку, адже хотіла жити в себе вдома.
Але так, як ми зробили з дружиною, всіх влаштовує: син наш з квартирою, зараз одружитися зібрався, хоче свою сім’ю добре влаштувати.
У нас у кожного по кімнаті, та й мати дружини під наглядом хорошим поряд з нами, нам не доводиться щодня їздити до неї, як вона там одна, ми не витрачаємо зайвого часу, зайвих грошей і мама завжди під доглядом.
Моя теща у нас на всьому готовому, в чистоті та турботі.
Ми піклуємося про неї, добре доглядаємо за нею, розуміємо – літня людина.
Але ж ми її рідні люди, а вона хороша людина.
Та й по молодості вона мене не втомлювала ніколи зовсім, вона має добрий характер, спокійна, завжди знаходили ми з нею спільну мову.
Мати дружини навіть зайвий раз робила зауваження моїй дружині – що до чоловіка свого треба з пошаною і повагою ставитися, спочатку будинок, сім’я, а потім вже робота.
Так, а ще я з тих давніх часів пам’ятаю: часто після нашої з дружиною суперечки піду і відразу їду до своєї тещі.
Матір моєї дружини нагодує мене завжди чимось смачненьким, мене вислухає, без жодних заперечень, щось добре мені розкаже, дасть пораду хорошу, дочку свою по телефону розуму навчить, помирить нас – знову живемо в теплі і порозумінні.
Моїх батьків не стало, на жаль, ще дуже давно, коли я був ще зовсім молодим, та й не пам’ятаю, що б так вони дбали про нас.
Тому моя теща стала для мене дуже рідною людиною, вона як справжня мама для мене.
Ми з дружиною теж не молоді давно вже, але продовжуємо працювати, щоб забезпечити собі гідне життя.
Дружина моя на хлібозаводі по змінах працює, у мене взагалі робота ненормована – можу і раніше піти, якщо за обставинами треба.
Або допізна затриматися, якщо грошей потрібно нам більше.
Це я до чого?
До того все хочу сказати, що теща завжди з нами, одна рідко коли залишається, ми її, практично, не залишаємо вдома одну.
Ось тільки занепокоєння стало більше за нею – заговорюється, придумує якісь небилиці, всіх наших сусідів біля під’їзду переконала, що ми її не годуємо добре, так, як потрібно, і вона постійно їсти хоче, голодна сидить, але це не правда зовсім, ще щось їм розповідає.
Просто фахівці рекомендують їй деяких продуктів не їсти, тому ми стараємося їй їх не давати, але вона вже людина літня, не розуміє нічого, сердиться на нас за це.
Перед людьми, звісно, нам з дружиною незручно, звісно, після подібних історій, пояснюємо усім сусідам з дружиною, що це не правда, що вона старенька вже, що завгодно придумати може, виправдовуємося, як можемо вони кивають нам у відповідь, що так, старість – не радість, але ми ж не знаємо, що вони думають про нас.
Ми з дружиною Наталкою вже не можемо залишити тещу саму в дома ні на хвилину – вчора увімкнула газ, хотіла їсти підігріти для себе, і забулася зовсім про це, я вийшов викинути сміття лише.
Поки прибіг, поки розібрався в усьому – загалом ситуація була дуже непроста.
При всій моїй повазі до людей похилого віку – треба і про себе подумати, бо ми теж вже наче не дуже молоді з дружиною, ми ж не можемо постійно сидіти вдома, іноді й вийти кудись потрібно разом.
Якось я сказав обережно, з розумінням, Наталі, що матері потрібен спеціальний догляд, треба дізнатися щодо будинку для людей похилого віку, так дружина моя на мене образилася після того.
Мовляв, відвезли маму зі свого будинку, а зараз і з нашого виганяємо.
Я не хочу нікого виганяти і не збираюся цього робити, це таке в старості буває, що людина, як дитина мала, з нею дуже непросто.
Такі люди потребують постійного нагляду найближчих людей.
Чоловіки мені на роботі підказали, що в нашому місті є такий заклад, це як санаторій.
Можна і додому забирати, якщо поліпшення будуть, і не дорого коштує, усі розповідають, що там гарний догляд, до бабусь з дідусями ставляться дуже добре і відповідально.
А Наталя мені відразу сказала, щоб я навіть не думав про це – мами своєї вона не залишить і нікому не віддасть.
Я послухав свою дружину і не шкодую про це.
Зараз і самому соромно, що припускав таку думку, що маму потрібно відвести в будинок для літніх людей.
Я дуже добре розумію, що з батьками варто бути до останнього, адже вони в старості, як діти малі, а вони нас доглядали малими дітьми.
Та й краще їм там не буде, їм буде добре лише з своїми рідними дітьми.
Для них це справжнє щастя.
Ми маємо доглядати своїх батьків, як вони колись доглядали нас малими дітьми, їм теж було непросто.
Звісно, що в житті всяке буває і бувають випадки, що будинок для літніх людей – єдиний правильний варіант.
Чи правильно ми вчиняємо, що залишаємо маму вдома, навіть, коли нам дуже важко з нею сидіти?
Фото ілюстративне.
