fbpx
Життєві історії
Майже 4 роки я працювала в Італії, я так не хотіла їхати туди. Повернулася зате з великими грошима і купила хату найкращу в нашому селі. Вже доньку покликала, збиралися документи робити. А ввечері прибігла розгнівана сваха. Навіть в хаті не роззулася, а відразу до мене в кімнату зайшла

Так склалося, що моя донька вийшла заміж за чоловіка з дуже багатої родини, як по наших мірках.

Справа в тому, що ми з чоловіком і сім’я мого зятя живемо в одному селі.

Моя Соломія декілька років зустрічалася з Тарасом, вони так гарно ладнали, ще в школу ходили разом. Тарас дуже хороший хлопець, він нам з чоловіком подобався: розумний, серйозний, старших поважає.

Звісно, найголовнішим було те, що він дуже добре стравиться до нашої донечки Соломії.

Лише єдине, що нам в цьому не подобалося так це те, що він з заможної родини. Батько Тараса агрономом працював, а мати робила головним бухгалтером і нашому колгоспі. Вони гарно обоє заробляли, мали господарство, всі люди тягнулися до них, через їх високий статус.

Тому ми з чоловіком сподівалися, що до весілля не дійде, діти просто дружать собі гарно, а виростуть, підуть вчитися і кожен піде по життю своєю власною стежкою.

Але ж ні. З роками їх дружба лише міцнішала, Тарас не відходив від нашої доньки і, коли вони закінчили обоє інститут в місті, то сказали, що повертаються в село і будуть одружуватися, будуть справу свою невеличку в нашому селі відкривати.

Наша донька завжди мріяла про перукарню, а зять їздив щодня в місто, там знайшов теж хорошу роботу за фахом.

Ми з чоловіком і раділи і засмутилися, адже родина Тараса заможна і люди вони такі гонорові.

Першим ділом, коли ми зустрілися зі сватами, після новини про одруження наших дітей, моя сваха мене запитала, а яке ми придане дамо своїй доньці.

Вона пояснила, що син в неї один, вони мріяли про хорошу невістку. Звісно, Соломія моя дівчина хороша, жити вони її заберуть до себе, адже хата в них велика, все дістанеться синові після них. Але бідна невістка – є бідна невістка.

Мені так прикро стало після цих слів, адже ми дійсно, по їх мірках люди бідні, живемо небагато. Моя мама довго недужала, лежала, тому я доглядала за нею багато років, на роботу вийти не могла. Потім батьки чоловіка теж були на мені, бо були старенькі, потребували догляду, так склалося.

Останні роки працював один чоловік, пенсії в батьків не великі, як раз їм на лікування йшло, тому жили ми досить скромно.

Тому я вирішила поїхати на заробітки в Італію.

В Італії моя сусідка працювала вже багато років, дітям дуже допомогла, купила по квартирі, автомобілі, діти живуть в місті тепер. Та сусідка вирішила ще трішки попрацювати, щоб зібрати гроші для себе, зробити в хаті гарний ремонт і трохи мати коштів на старість.

Сусідка Людмила сказала, що на гарну хату в нашому селі я зможу заробити років за 3 чи 4, тому не варто сидіти вдома, батьків вже немає, а заробити краще гроші для доньки, щоб у неї було своє власне житло.

Так і сталося.

Я повернулася в село через 4 роки, мала гроші доньці на хату, чоловік вже з Соломією знайшли гарний будинок, домовилися про все. Справа залишалася лише в оплаті.

Ми купили будинок і я взялася оформляти папери з донькою.

А ввечері до мене прибігла сваха:

– Я чула, свахо, що ви будинок, що купили дітям хочете на свою доньку дарчу оформляти? Так дивно виходить. Це зовсім якось не по людські! Я вашу дитину прийняла, як рідну доньку, шматка хліба ніколи не сховала, вона в мене господарює, як в себе вдома. А ви? Вирішили все доньці віддати? Не гарно це, я розчарувалася дуже.

Того вечора я пообіцяла свасі, що хату оформлю на її сина, адже він голова сім’ї. Сваха заспокоїлася, ми з нею порозумілися, попили чай і вона пішла додому.

А я сіла і зажурилася. Що мені далі робити? Чи правильно я зробила, що пообіцяла оформити хату на зятя? Сваха моя така хитра.

Мало як обернеться життя, а моя донька може знову залишити ні з чим? Що мені тепер робити, щоб не сваритися з родиною і зробити як краще для доньки?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page