Зараз просто хочу розповісти про своє життя, просто хочеться порадитися з кимось, бо поруч немає потрібної людини, яка мене вислухала б і зрозуміла б.
Звати мене Тамара, мені зараз 60 років, чоловіка не стало 4 роки тому.
Спочатку було мені непросто звикнути до самотності, адже мій Андрій був дуже доброю та турботливою людиною, ми з ним жили душа в душу.
Діти наші вже на той час були дорослі, у кожного свої сім’ї, діти.
А десь 2 роки тому я залишила свою власну квартиру для свого молодшого сина, а сама переїхала жити в село доглядати свою 84-річну маму.
Не дивлячись на її поважний вік, у мами донині дуже ясний розум, вона все добре пам’ятає та розуміє.
Мама сама ходить, доглядає за собою, навіть варить восени мою улюблену гарбузову кашу.
Кожен наступний день у нас починається зовсім неквапливо.
Вранці ми з мамою снідаємо вдвох, п’ємо чай з халвою, або варення малинове – наше улюблене.
Прибираємо, звісно я все майже роблю сама, але прошу маму іноді щось принести чи подати.
А потім йдемо трішки посидіти на вулицю, там є старенька лавочка, де ми з мамою проводим трохи часу на свіжому повітрі.
Тримаємо ми з нею невеличкий город, саджаємо всього по трішки, для душі, якщо можна так сказати.
Після обіду лягаємо відпочити на денний сон теж з мамою вдвох, в селі особливо такої роботи у нас немає, тому якусь годину- дві відпочиваємо вдень, так як встаємо ми рано.
Потім дивимося трішки телевізор.
Розмови усі вже на всі теми перебалакали, якщо так можна пояснити.
Лише деколи активно обговорюємо новини, які нещодавно почули.
У свої 60 років я присвятила життя 84-річній матері.
Якесь тепер воно у мене сіре і одноманітне, живу в селі, нічого, особливо, не бачу, нічого не відбувається.
А тим часом, поважний вік моєї мами дає про себе знати, на жаль.
Інколи, коли вона погано почувається і усіма домашніми справами займаюся я.
Мама моя часто дуже лише спостерігає і дає мені різні поради.
Вона впевнена, що вона завжди знає що і як краще.
Хоча дочці і 60 років, вона ж дочка.
Ми діти доти, доки у нас є батьки! Тому я часто прислухаюся до порад мами, а вона задоволена цим.
По телевізору дивимося лише те, що подобається мамі, в основному, щоб вона не нудьгувала дуже, не люблю, коли вона сумна.
Дні пливуть сірі та одноманітні.
А зараз ще й пора року така, і в Україні у нас суцільний сум, новини невтішні, ледь не розпач один, тому вечори стають якимись дуже довгими та сірими, майже безкінечними.
Нещодавно моя подруга запитала мене про сім’ю: чи не хочу я бути з ними, куди-небудь поїхати, знайти нове хобі, відпочити кудись поїхати, зустрітися з ріднею.
Я відповіла, що раніше такі думки у мене були, а зараз ніби звикла до життя в селі, хоча радості для мене тут мало, щиро кажучи.
Зараз ніби я з мамою, але вона не вічна, не знаю, що робитиму тоді сама, коли її не стане, я вже звикла, що ми з нею разом.
Зараз думаю, невже так треба повністю присвячувати своє життя людині, навіть, якщо це твоя рідна матір?
Теж хочеться бути щасливою і пожити хоч трохи й для себе на старості років.
Як мені правильно вчинити, адже мої роки швидко збігають також?
Фото ілюстративне.
