Коли мій брат закінчив навчання, а Дмитро старший за мене, він відразу влаштувався на роботу в Київ.
Я залишалася жити з батьками в селі. Потім пішла навчатися в місто, але згодом, коли навчання закінчилося, повернулася додому назад.
Я згодом вийшла заміж, вже з чоловіком жила в тата й мами, а потім й донечка з’явилася у нас.
Загалом усі ми звикли жити разом, жили дружно, в помірному достатку.
Все у нас добре було, можна сказати.
От тільки брат був далеко.
Хоч у Дмитра все добре складалося, він у нас дуже розумний, заповзятий, гарно дуже заробляє. але у особистому житті нічого не складалося.
Брат мій орендував квартиру в столиці і в непоганій фірмі працював.
Він добре працював, але у нього була якась важка доля, коли стосувалося щось особистого життя.
Дмитро довго зустрічався з однією жінкою, у неї був син від попереднього шлюбу, а потім вона залишила мого брата і повернулася
Мама бачила, як живе брат, звісно, вона його шкодувала з батьком, але тішило лише одне, що він дуже самостійний, гарно заробляє, тому не пропаде, Дмитро завжди собі дасть раду сам.
От інша справа я. Згодом я стала мамою вдруге, а потім втретє, ми усі раділи малечі, але вибратися з досить таки небагатого життя не могли.
Хоча чоловік мій багато працював, але жили ми не особливо багато, звичайна сільська сім’я з невеличким достатком.
Та мама з татом дуже допомагали нам, навіть, коли на пенсії були, нам якусь копійку давали.
Дмитро до нас приїжджати часто не міг, але вже коли навідувався, то привозив батькам багато гостинців, купував татові одяг, а мамі привозив її улюблений “Київський торт”.
Та якось на свято, коли брат приїхав до нас, а тоді був Великдень, мама сказала, що мають намір з татом хату на мене свою переписати.
Мовляв у мене троє дітей, жити нам більше ніде, та й живу я поруч з батьками, та й на старості років зрозуміло, що доглядатиму я наших батьків.
Мама з татом сказали, що спокійні за Дмитра, він гарно в столиці влаштувався, добре заробляє, і гарне собі забезпечує життя.
А їхня хата йому все одно не потрібна, адже він ніколи не буде жити в селі, щиро кажучи, брат сам постійно говорив нам, що повертатися в село вже не буде.
Я думала, що мама права – рішення вірне, адже брат не буде сидіти поруч з ними на старості років.
Але Дмитро тоді дуже образився, хоча виду не подавав.
Відтоді брат став все рідше приїжджати. Хоча маму з татом гостинці передавав, адже наші знайомі в столиці жили, які часто до родини приїжджали.
Вони розказували, що брат дуже ображається на батьків, для нього їх рішення було неприємним, він вважає, що таким чином вони відмежувалися від нього, наче він не їх дитина. Дмитро їм говорив, що страва не в сільському будинку, а в тому, що його найрідніші люди вирішили, що мають право нічого не давати йому, щоб справлявся сам.
Мені було прикро, шкода брата трохи, але житла у нас не було і я дуже хотіла мамину хату, тому більше ніколи не говорила з братом про те, що мама хату мені подарувала. Думаю мовчить – то добре, згодом забуде усе і все буде, як раніше.
Та з часом брат з образою просто віддалився від нас.
А потім Дмитро поїхав в Канаду, з роботи його відправили туди.
Він там одружився з українкою, дуже гарно живуть. Брат вже 7 років там, повертатися не збирається.
Маму з татом я доглянула, а коли мама від нас йшла, дуже просила, щоб я брату таки віддала частину хати, бо відчуває великий тягар на душі перед ним, а змінити щось вже пізно.
Коли бачила я, що мама нас покидає, я відразу братові подзвонила.
Він виїхав з Канади, але попрощатися з мамою не встиг, її вже не стало.
Дмитро бачив, як я живу, адже з тих пір нічого не змінилося.
Брат допоміг мені провести маму, а потім на стіл поклав 1000 доларів, сказав, то мамі на пам’ятник, бо він більше не приїде в село.
Дмитро поїхав, а я так і не наважилася з ним про хату говорити.
Він людина заможна. Для чого вона зараз йому? А в мене більше не має житла і не маю йому чим сплатити.
Та вже декілька днів не находжу спокою. А сьогодні мама снилася мені. Ходить така сумна і про Дмитра мене щось питає.
Не знаю, що й робити. Як правильно вчинити мені?
Фото ілюстративне.
