Моя донька вісім років тому вийшла заміж. Щоб вирішити питання з житлом, ми розміняли свою трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. За гроші, що залишилися, ми їм ремонт зробили, меблі купили. Мені для своєї дитини нічого не шкода, на відміну від сватів, батьків зятя. Вони абсолютно не переймаються проблемами дітей.
Добре, що я вже на пенсію вийшла, зараз допомагаю з старшою онукою – веду і забираю зі школи. Донька недавно народила другу дитину, вдома постійно з немовлям. А я на підхваті. Сваха моя теж вже пенсіонерка, але допомагати дітям не поспішає, у неї своє життя.
Я взагалі дивлюся на своїх сватів і дивуюся, як так можна? Ні інтересу, ні участі, нічого. І так було з самого початку. На весілля синові вони не дали ні копійки.
Коли донька сказала, що їй майбутній зять зробив пропозицію, я чекала, що прийдуть старости і ми все обговоримо. Але час ішов, а майбутні свати до нас не поспішали, хоча я їх не раз запрошувала. То ж я сама подзвонила їм, кажу, діти одружуються, давайте зустрінемося, обговоримо. А свати мені по телефону – ну і що, що одружуються, вони, може, розлучаться через місяць, зараз, мовляв, таке часто буває.
Я тоді весілля дітям організувала сама, а свати прийшли як гості. Подарували 200 доларів, і все. А ми, до слова, вручили дітям ключі від квартири, в яку вони відразу і переїхали. Спочатку діти дуже раділи, що мають власний кут, але тепер, з двома дітьми їм в одній кімнаті затісно. Коляски, ролики, велосипед, санки, купа речей, іграшок. І потім, діти ростуть. Зараз вони маленькі, але думати-то треба на кілька років вперед.
Зятю кажу – ну якщо ти сам не заробив на розширення житлоплощі, може, твої батьки допоможуть тобі хоч трохи, нарешті? Живуть вони удвох в трійці, в якій, між іншим, нашому зятю належить третина. А якщо не хочуть допомагати – нехай, кажу, тобі хоча б твою долю виділять.
Але зять сказав, що нічого просити у батьків не буде. А я теж вже не маю чим їм допомогти, вже зробила все, що могла. Не розумію я ні зятя, ні його родичів. Дочка мені потім каже, мамо, ну навіщо ти лізеш. Ну не хочуть свекри допомагати, і не будуть, це ж зрозуміло. А мені прикро, не можу! Свати живуть для себе, по санаторіям їздять, їм і слова сказати не можна.
Шукати іншу роботу зять теж не збирається, на заробітки їхати не хоче. Одним словом, не знаю, як вирішити їхню проблему з житлом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
