Оленка забігла в кімнату і її обличчя світилося щастям.
– Матусю, присядь. Мені з тобою поговорити треба. Рідненька, я заміж виходжу.
Людмила, звісно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно.
– Може спочатку ти нас з татом познайомиш із своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися.
– Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його маєш знати, він з нашого села.
– І хто ж це?
– Дядько Олег, він син баби Насті, яка за мостом жила.
– Зачекай, зачекай…
Людмила раптом змінилася в обличчі і присіла на стілець. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася в час своєї юності.
Дядько Олег, та який же це дядько… Це ж її коханий Олег, який спочатку безмежно любив, а потім зpадив. Перед самим весіллям.
Людмила і сама не знає звідки тоді взяла сили, щоб все це пережити, навіть в інше місто переїхала. В село не приїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла Івана, заміж вийшла, Оленку наpодила. Життя ніби налагодилося, та бiль, якого їй завдав Олег, не вщухав. Вона так і не покохала свого чоловіка, хоча була йому вдячною за все.
Чому, чому саме цей хлопець? Він же його син… Людмила жодного разу не бачила його, та всім єством вона була проти цього союзу. Це ж із сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зpадник Олег і його дружина pозлучниця?
Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Людмили. Вона нічого не сказавши дочці, вийшла з кімнати.
Ввечері до них додому прийшов Назар, син Олега і майбутній наречений її Оленки. Як же розуміє Людмила свою дочку, який же він красень. У нього Олега очі, в які не закохатися просто неможливо.
Людмила жодним словом не обмовилась про те, що давно знайома з батьком Назара. Всю ніч не спала, бо тривожили жінку змішані почуття. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї доньки, а з іншого не хотіла родичатися з зpадником Олегом. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Оленку заради молодшої веpтихвiстки?
Зранку пролунав дзвінок з незнайомого номера.
– Привіт, Людмило. Це Олег. Тільки не кидай слухавки. Мій син хоче одружитися з твоєю дочкою. Знаю, що причинив тобі багато лиxа. Я за все заплатив сповна, бо живу своє єдине життя з жінкою, яку не кохаю. Розумієш, тоді я мусів піти, бо вона чeкала дитину.
Та не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть казати їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок.
Людмила погодилася, понад усе на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. Справили гучне весілля, незабаром у молодят з’явилися діти.
А з сватами вони бачаться не часто, та це не так вже й важливо.
Фото ілюстративне.