Мене звати Валентина. Три місяці тому моє життя, несподівано для мене, змінилося. У мене було все: чудовий чоловік, дочка Оленка, собака. А потім одного дня мій чоловік повідомив мені про те, що зустрів іншу і йде від мене до неї. Від мене, звісно, вже нічого не залежало, тому я сприйняла все, як є.
Тоді я вже розуміла, що мені буде складно, адже доведеться самій заробляти на життя, забезпечувати дитину, що було досить непросто з моєю невеликою зарплатою. А в кінці листопада, я вклала свою донечку спати, а самі пішла вигулювати собаку, я зустріла жінку. Тоді на вулиці було дуже холодно, падав дощ. Погода була холодною, як це буває листопаді.
Ця жінка на лавці сиділа сама, вона була пенсійного віку. Поруч з нею на лавці стояла сумка. Було видно, що їй холодно, я підійшла до неї і запитала чи можу їй чимось допомогти.
Жінка втомленими очима подивилася на мене і сказала, що її попросила піти з дому її донька. Мені стало дуже шкода стареньку, і я запросила її до себе. Прийшовши додому, я дала людині теплий плед, а також зварила смачний гарячий чай, насипала вечерю. Виявилося, що її звати Людмила Яківна, тепер вона сама хотіла розповісти мені свою історію з життя.
Виявилося, у моєї нової знайомої є дочка. Жінка сама її ростила та виховувала: чоловіка не стало дуже давно. Людмила Яківна все робила для того, щоб її донечці в житті щастило. Для цього вона багато працювала, але, можливо, саме через те, що мама проводила більшу частину свого часу на роботі, донька виросла невдячною і абсолютно нічого не цінувала мамину працю.
Донька ніде не працювала, багато років жила за мамин кошт, а сьогодні взагалі сказала, що через маму не може влаштувати своє життя, адже живе з нею в однокімнатній квартирі і не може вийти заміж через це. Сказала, щоб мама збирала речі і їхала жити до родини в село, адже донька хоче бути щасливою і влаштувати своє життя, адже вона в 35 років навіть не заміжня, мама їй заважає.
В той вечір я залишила Людмилу Яківну у себе переночувати. Вранці моя несподівана гостя хотіла піти, але я запропонувала їй жити з нами. Ні на хвилину чомусь не сумнівалася в цій жінці. Я могла виходити на роботу, а Людмила Яківна сиділа б з моєю Оленкою і вигулювала нашу собачку. Літня жінка з радістю погодилася на мою пропозицію.
Виявляється, у Людмили Яківни за містом був свій будинок, чимала хороша дача, але там не було опалення.
Моя нова знайома виявилася чудовою жінкою і у нас з нею були прекрасні відносини. Вона навіть замінила мені матір. Моя донечка Оленка її просто обожнювала, називала її бабусею і ставилася наче до рідної. А потім ми всі разом поїхали на дачу до Людмили Яківни. Дача була в хорошому стані. Навколо нас оточував ліс, недалеко було чудове озеро. Я просто була в захваті від краси тієї природи. Будиночок був гарненький. доглянутий, видно, що вона справжня господиня.
Ми були дуже щасливі. А потім до нас підійшов сусід Людмили Яківни, ми розговорилися. Коли він почув, яка її спіткала доля сказав, що з сусідами їй швидко зроблять гарну грубу з плитою, тепер вона зможе грітися і готувати їжу вдома.
Людмила Яківна була щаслива, що не зважаючи ні на що, їй в такий непростий час зустрілися на життєвому шляху лише добрі люди. Але ми полюбили цю гарну жінку, тому попросили, щоб вона жила з нами і допомагала нам, а влітку усі разом приїжджатимемо на дачу. Вона радісно погодилася. Ось так і я і Людмила Яківна втратили свою сім’ю, зате знайшли нову і ми по справжньому щасливі.
Фото ілюстративне.
