Любу усі дуже любили. Завжди чекали, коли у неї буде вихідний і вона прийде сюди в парк, де збираються українки. Тут, на чужині в Італії, українські жінки намагаються триматися разом.
Кожна розкаже про своє, бо у кожної своя історія, і, як правило, не найкраща. Мало хто з «добра» кинув рідну домівку і сім’ю. Любу усі любили найбільше, «душею компанії» називали. Усі знали, що якщо в парк прийде Люба, значить вихідний вдався.
Цієї неділі Люба не прийшла…
Коли ж нарешті на чергові вихідні вийшла Люба в парк, її було не впізнати. Жінка змінилася в лиці. Того разу Любу «прорвало» і вона розповіла свою історію.
Одружилася вона з своїм Василем дуже швидко. Ще й 20-ти років не було, але в селі на той час це вважалося нормою. Народила четверо дітей. Прожили двадцять років. А потім рутинний побут і важке життя почали руйнувати все. Люба і Василь вирішили розлучитися. Про дітей ніхто не думав. Просто набридло теpпіти.
Люба швидко знайшла собі нового чоловіка, та й Василь теж не «пас задніх». Відразу ж знайшов собі нову дружину і поїхав з міста.
Діти розривалися між татовою і маминою увагою. Найбільше перепало наймолодшому Миколці, йому ж тільки вісім виповнилося. Залишилися діти жити в селі з бабусею, поки батьки влаштовували своє особисте життя. Та не склалося воно ні у кого. І діти були обділені батьківською любов’ю.
Щоб якось загладити свій гріх перед дітьми, поїхала Люба в Італію, щоб якось їх підтримати.
За десять років вона і справді суттєво усім допомогла. Діти у неї добрими виросли, не тримають зла на батьків.
Та минулої неділі прийшла з України чорна звістка, не стало її Василя.
Люба ж уже вирішила було, що повернеться в Україну, помириться з своїм чоловіком, і заживуть хоч на старість. Та життя вносить свої корективи.
– Ох, якби можна було все повернути назад, скільки б помилок можна було б уникнути. Бережіть дівчата те, що у вас є, бо життя у нас одне.
В той вечір в парку кожен ще раз задумався над тим, що є найголовнішим в житті у кожного.
Фото ілюстративне – dreamstime.
