Будинок Люби красувався на все село, великий, з високою огорожею, не дарма ж вона 15 років в Італії гарувала. Вона завжди хотіла, щоб все в неї найкраще було, аби всі навколо заздрили.
В свій час Люба працювала в сільській раді секретаркою, багато справ на цій посаді могла вирішити, тому люди поважали і навіть трохи боялися її. З чоловіком Люба розлучилася, то ж двох своїх дітей – сина Андрія і дочку Ольгу ростила сама, і доволі добре з цим справлялася.
Коли Андрій закінчив школу, він поїхав в обласний центр вчитися в університеті. У Люби були грандіозні плани щодо сина, вона мріяла, що Андрій повернеться додому і одружиться з донькою голови сільради, не раз на роботі вони з головою напівжартома родичалися.
Андрій і справді повернувся після закінчення навчання додому, але не один, а з дівчиною. В наречені він вибрав собі одногрупницю Оксану. Дівчина Любі зовсім не сподобалася, не про таку невістку вона мріяла, тому відразу сказала синові, що не дасть своєї згоди на цей шлюб.
Але за 5 років в місті Андрій трохи закалився, тому мав мужність вперше не послухатися маму, забрав Оксану, разом поїхали в місто та там і одружилися, не чекаючи нічиєї згоди.
З люті Люба сказала, що не хоче більше бачити сина, а все своє майно віддасть доньці, і щоб підтвердити серйозність своїх слів, відразу ж пішла і зробила власницею будинку Ольгу. Та якраз заміж зібралася, тому з радістю прийняла щедрий мамин подарунок, зятя привела додому і стали разом хазяйнувати.
Коли Любу звільнили з роботи, бо була зміна керівництва, і їй теж дісталося, вона не довго думаючи вирішила їхати на заробітки в Італію, туди її кума покликала. Про своє рішення не пошкодувала жодного разу, бо почала заробляти по тисячу євро в місяць, а таких грошей вона зроду в сільраді не бачила.
Все зароблене присилала доньці і зятю, дуже хотіла мати найбільший в селі будинок. Зять будував, донька мамі фото висилала, а Люба вельми тішилася, що все так добре виходить. Мріяла, як заживе, коли додому повернеться.
В цьому році Любі виповнилося 65 років, і вона вирішила, що досить з неї тих заробітків, бо час іде, треба і для себе пожити. Що їй ще для щастя треба, дім повна чаша – живи і радій.
Щойно переступила Люба поріг свого дому, як відчула щось недобре, у неї наповну хазяйнувала сваха, мама зятя. Як пояснив сам зять, тепер мама житиме з ними, бо свою квартиру вона залишила молодшій доньці.
Коли ж Люба заперечила, сказала, що проти, то зять відповів, що вона не має права на цей будинок, адже сама все переписала на свою доньку. Ольга мовчала, а коли ситуація накалилася настільки, що треба було зробити вибір, то вона стала на сторону свого чоловіка.
Люба не знала, що їй робити, в її ж домі з нею ніхто не рахувався. Діти виділили їй кімнату на другому поверсі із словами – живіть, мамо, Вас звідси ніхто не виганяє.
Все обміркувавши, Люба вперше за багато років зателефонувала сину. Андрій дуже зрадів і відразу запросив маму до себе. Невістка накрила стіл і люб’язно прийняла свекруху, жодним словом не обмовившись про минуле, бо що було, того уже немає. Оксана була дуже вдячна їй за сина, адже з Андрієм вони живуть душа в душу, і квартиру самі собі придбали, і машину, двійко чудових діточок у них підростає. Мають власну справу, вирощують овочі, і отримують з того непогані прибутки.
Оксана навіть запропонувала Любі переїхати до них, і та сказала, що подумає. Вона нарешті зрозуміла, як несправедливо повелася з своїм сином і невісткою, а тепер життя розставило все по своїх місцях.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
