Люба ще не відійшла від горя через те, що не стало близьких людей, тому про майбутню невістку і не думала. Але за сина переживала: «Якщо щось трапиться, – міркувала Люба, – залишиться один на білому світі». Якось у Люби защеміло сеpце, і до неї додому прийшла фельдшерка
Вона ходила по селу, вдивляючись у далечінь, немов сподіваючись когось побачити; при зустрічі з людьми дивилася сумними блакитними очима і намагалася посміхнутися. Звали її Люба; їй тоді не було і п’ятдесяти. За матеріалами
Ще півтора роки тому був живий її чоловік і діти. Спочатку раптово не стало чоловіка, а через півроку не стало сина. Залишившись з двома синами, Люба сподівалася, що всі біди закінчилися, але середній син під час проходження практики теж пішов на небеса.
Люба возила хлопця по лікарнях і санаторіях, але все марно. Сашка вивчився на слюсаря і став хорошим фахівцем. До двадцяти років став видним, рослим, симпатичним хлопцем.
Односельці, яким не байдужа була доля Люби, вирішили, що найкраще, що може статися в житті Люби, – це одруження сина Олександра. – Досить, настраждалася Любка, – говорив свояк Федір, – треба Сашкові дружину, а Любці невістку гарну, щоб помічницею по господарству була.
Свекруха з неї вийде «золота», заслужила Люба щастя, так нехай воно у неї буде. І навіть в магазині сільські жіночки обговорювали, яка невістка потрібна Любі. Перебираючи всіх місцевих дівчат, одну за одною відмітали кандидатури: ця вже старовата, інша занадто зарозуміла, третя зла, у четвертої дитина.
Сам же Олександр одружуватися не поспішав. Хлопцем він був скромним і навіть замкнутим; позначалося і те, що соромився своєї кульгавості.
– Ну і нехай він такий, зате недалеко втече від мене, – хвалилася Наталя. «Ні, не така невістка потрібна Любі як ти, Наталко, – говорили в селі, – тут потрібна дівчина добра, яка вміє співчувати, а ти ж так: посміятися, та погуляти».
Люба ще не оклигала від горя, та й навряд чи коли-небудь вона заспокоїться втрати близьких людей, тому про майбутню невістку і не думала. Але за сина переживала: «Якщо щось трапиться, – міркувала Люба, – залишиться один на білому світі».
Від гірких потрясінь і переживань стало у Люби боліти сеpце, – вона давненько вже при собі краплі тримала. А тут якось прихопило серйозно. Лікарні в селі не було, а тільки фельдшерський пункт, який був закритий. Побіг Сашко до сусідів за ліками, а свояк Федір і каже йому:
– Там у медпункті фельдшерка нова, біжи скоріше, вона допоможе. Нову фельдшерку звали Євгенією. Дівчині було років двадцять два. Вона оглянула і послухала Любу, зміряла тиск, зробила yкол і в цей же день організувала лікування на дому. Дівчина так акуратно і дбайливо робила свою роботу, що Люба мимоволі замилувалася нею. А потім раптом взяла її за руку, подивилася на свою рятівницю і розплакалася.
– Що з вами, Любов Іванівна? – занепокоїлася Євгенія. – Вам погано? – Добре мені, – сказала з посмішкою Люба, – хоч помріяти і то добре.
Коли Любі стало краще, вона почала потихеньку займатися господарством і все частіше поглядала на сина і зітхала.
– Ти хоч дружиш з кимось, синку? – запитала Люба, – дівчина у тебе є? Олександр збентежився, а потім зізнався матері: – Дівчина є, тільки вона з дитиною.
– З дитиною?! – здивувалася Люба. – Це хто така?
– Вона недавно приїхала, і вже тебе підлікувати встигла; це Женя – наша фельдшерка. Доньку від батьків скоро привезе до себе, дитина ж з матір’ю має жити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
