– Не можу сказати, що не здивований тебе тут бачити, але якщо вже прийшла, то заходь, Любо, до хати, – Павло хоч і не чекав появи своєї колишньої дружини у себе на подвір’ї, але запросив її до хати.
Минуло вже більше 20-ти років як дороги їхні розійшлися. Павло став жити з своєю новою пасією, а Люба поїхала на заробітки в Грецію.
А тепер, наче цього всього і не було, прийшла Люба першою до Павла – не то миритися, не то чогось просити у нього.
Чоловік, скроні якого давно вкрила сивина, глянув на свою уже немолоду дружину.
– Заходь, Любо, в хату. Розкажеш мені про Грецію, а то ж я там ніколи і не був, – каже.
Павло зробив Любі чаю. Кілька хвилин вони обоє мовчали, кожен думав про своє.
Павло недавно переселився в хату своїх батьків. Тут і ремонту особливого немає, і умов. Але що вдієш, якщо інших варіантів на даний час у нього немає.
А тут хата хоч стара, але своя. Є дах над головою, то якось проживе.
Вони як з Любою розлучилися після 25-ти років шлюбу, так він відразу з хати Люби пішов жити в хату Ніни, своєї другої дружини. А про те, щоб за життя самому подбати про своє житло, він не подумав.
“Якось буде”, – завжди говорив Павло. І так, “якось” і вийшло.
А Люба інакше мислила, вона дуже хотіла мати свій будинок – великий, красивий, щоб вся родина помістилася. Бо той, в якому вони жили з чоловіком і двома синами, був зовсім старий. Він Любі від її родички перейшов, а жінка хотіла мати свій, щоб самим збудувати.
Той великий будинок Любі снився. Вона ним марила. А потім таки надумала в Грецію їхати, бо почула, що там можна непогано заробити.
Два сина на той час вже були зовсім дорослими. Старшому, Олегу, було 23 роки, а молодшому, Віктору, 20.
Хлопці не до кінця розуміли, що то таке заробітки, і чим мама там буде займатися, але дуже зраділи, коли Люба озвучила суму, яку теоретично можна буде там заробити.
“Це ж за рік можна буде машину купити”, – замріяно сказав старший.
“А через рік і мені теж машину”, – радісно підхопив молодший.
“Ану цить. Ще лоша в кобилі, а ви уже їхати зібралися. Ніяких машин, ми жити не маємо де, так що в першу чергу – будуємо дім”, – налаштувала на правильний настрій своїх синів Люба.
Хлопці з мамою погодилися – будинок так будинок, вона гроші зароблятиме – вона і керує.
Люба поїхала і стала отримувати по тисячі євро в місяць. Боялася біля себе такі гроші тримати, тому все відправляла старшому сину. Домовилися, що як назбирають тисяч 20, то тоді і почнуть грандіозне будівництво.
“Мамо, я одружуватися хочу. З Світланою, донькою голови сільради. Мамо, ти знаєш, які вони багачі. Купи мені машину, щоб не соромно мені перед тестем було”, – став просити старший син.
На той час вони відклали перших 12 тисяч євро, і Люба дала добро – дозволила їх використати на купівлю машини. Бо і сама подумала, що негоже з пустими руками йти свататися до таких поважних людей. А приїхати на своїй машині – то зовсім інша справа.
Купив Олег машину, одружився з донькою сільського голови. У Люби нові витрати – весілля сина, на яке вона не поскупилася, не хотіла відставати від своїх багатих сватів.
Старший син пішов в зяті в добру родину. Серце Люби раділо за сина. Молодший, Віктор, тим часом залишився вдома сам в їхній старій хаті.
Мама тепер вирішила, що з молодшим сином буде разом будинок будувати, та він заявив, що теж хоче спочатку машину. Мовляв, Олегу купили авто, а чим він гірший.
Купила згодом Люба і молодшому сину машину. Так на ті машини 20 років і гарувала – сини змінювали марки авто, а мама все оплачувала.
Будівництво будинку так і не розпочалося, а Віктор з дружиною досі живуть в їхній старій хаті без ремонту.
Коли Люба отямилася, то було вже пізно. Тільки надумала заробітчанка собі хоч однокімнатну квартиру купити, щоб мати де жити, коли повернеться, так захворіла, і була змушена повернутися додому.
А там пекло! У Віктора троє дітей, стара хата, зла невістка, яка стала виговорювати свекрусі, що що то за така заробітчанка вона, що до нічого і не доробилася.
Невістка практично витурила Любу з її дому.
Старший син лише руками розводив, мовляв, він сам живе у приймах, так що маму до себе він взяти не може.
Вирішила тоді Люба піти до свого колишнього чоловіка, бо від людей почула, що він живе сам.
“Умов немає, але хоч на голову спокійніше буде”, – подумала про себе Люба і пішла проситися до Павла, щоб він її у себе прийняв.
Павло сидів дуже задоволений. В голові крутилася думка, яка його дуже втішала – його крута дружина-заробітчанка прийшла до нього з поклоном.
У Люби також в голові крутилися певні думки.
“Яка хата – такий тин, який батько – такий син”.
Що вона могла хотіти від своїх синів, якщо у них такий батько, якому ніколи нічого не треба було.
І що з того, що вона так важко стільки років на чужині гарувала, якщо сини всі гроші на машини потратили, не було з ким будову починати. Тож доведеться віку доживати з Павлом в його старій хаті.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
