«Рідний мій синочку, за що ж ти зі мною так?», – не переставала плакати Люба. – Та ж це все – твоє. Ти ж у мене один – виплеканий і випрошений в Бога».
Люба була ошелешена – з дому пpопало все: техніка, гроші, золото, навіть шуби. Жінка спочатку подумала, що її обікрали, що то злодій вдерся в її будинок. Та гірка правда, що краяла її серце і ніяк не сприймалася її материнською свідомістю розкрилася дуже швидко – усе виніс з дому її єдиний син, її Сергійко.
Люба вийшла заміж за перспективного на той час хлопця – Павла, який вмів заробляти гроші. Дуже швидко їхні справи пішли вгору, жили в достатку. Та була одна біда– Бог чомусь не давав їм дітей. Де тільки не була, куди тільки не їздила, на яких курортах не відпочивала – все намарно, маля не з’являлося.
Часто Люба, сидячи в своєму розкішному будинку, гіpко плакала і казала: «А нащо мені все це, якщо ми навіть не маємо для кого дбати».
Павло не сильно переймався тим, що у них немає дітей, бо у нього була робота. Бізнес розширився, він відкрив свої відділення за кордоном, і левову частину часу проводив там.
Люба допомагала йому в усьому, та не переставала вірити і молитися.
І диво сталося. Через 10 років їхнього спільного життя вона зрозуміла, що при надії.
Нapoдився хлопчик. Назвали Сергійком, на честь дідуся. Щастю Люби не було меж. Тішився і Павло – сина нарешті має, спадкоємця.
Сергійко ріс, як «пиріг в маслі». Батьки ні в чому йому не відмовляли, все, що тільки захотів – отримував.
Вчився в найкращому ліцеї міста, проте навчанню не приділяв належної уваги. Батько все жартував, що «відмінника мені не треба, а гроші рахувати наш Сергійко навчився швидше, ніж говорити».
Серце Люби підказувало їй, що станеться щось нeдобре, а серце матері, воно таке – все відчуває. Але завжди втішала себе, що він переросте, усі хлопці проходять через це.
А потім – ще одне потрясіння, її син має залежність. Спочатку, теж думала, що пройде, та ставало все гірше.
Тоді вони з батьком вирішили, що Сергійка треба одружити, це точно має допомогти. Дівчат у Сергія завжди було багато: великі гроші, дороге авто були доволі привабливим бонусом для спілкування.
Вибрали Христину – молода, красива, в університеті навчається.
Для дівчини це теж був шанс – жити кращим життям, і вона ним скористалася, вийшла заміж за забезпеченого Сергія.
Проте не спішила заводити дiтeй, а для Люби і Павла онуків. Бо відразу «розкусила», що за фрукт їй дістався. Тому просто використовувала його та всю його сім’ю, а якщо точніше – їхні гроші.
Гроші Христина витрачала без зайвої скромності – салони краси, модні бутики, навіть машину отримала Христинка (після pозлучення все, звичайно, забрала собі). Через три роки pозлучилася з Сергієм, але тепер вона вже була багатою жінкою із серйозним приданим.
Сергій тим часом все більше «котився вниз». Батько, щоб усього цього не бачити, практично жив за кордоном, а потім знайшов собі молоду дружину.
Все, що було в Україні, залишив Любі. Залишив і сина.
І ось Люба в пустій квартирі, розуміє, що життя пройшло, і нічого вже не повернути. Вони з Павлом, в гонитві за грошима, за заробітком, втратили свого єдиного сина.
Серце матері відмовлялося вірити, що це її син так з нею вчинив.
Згадала Люба слова слова своєї мами: «Доню, не побивайся так сильно. Якщо Бог не дає вам діточок, то може на краще. Йому завжди видніше».
Як жити далі, Люба поки що не знала.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.