Зранку Люба прокинулася і зрозуміла, що від сьогодні для неї, як і для багатьох інших, починається нова реальність. Страшна і невідома. Ще вчора вона намагалася зберігати спокій і вірити в краще, не піддаватися загальним негативним настроям, а сьогодні сусідка розбудила її і повідомила, що почалося те, чого вона найбільше боялася.
Люба відкрила телефон і почала читати новини, все це на якусь мить здавалося страшним сном. Безліч повідомлень від родичів, друзів і знайомих, всі вирішують, що робити, бо в такій ситуації сидіти, склавши руки, точно не можна. Хтось збирає речі і дітей і їде в село, а хтось шукає закордонний паспорт в надії виїхати з країни.
На роботі сказали, що в зв’язку з останніми подіями, сьогодні вихідний. Раптом задзвонив телефон, мама, яка вже 7 років в Італії на заробітках, благально просила Любу їхати до неї, поки ще не пізно. Але повірити у все, що бачиш і чуєш дуже складно. На плиті варилася улюблена кава, в ліжечку ще солодко спала восьмирічна донечка Люби.
Жінка поспіхом почала збирати документи. Глянула в гаманець, а там всього лиш двісті гривень. Вийшла в магазин – там черга, продавчиня попередила, що картками платежі не приймають. Пішла до сусіднього банкомату – черга на пів дня. На заправці черга, в аптеку черга, всі стоять і до кінця не вірять, що все це відбувається у вільній європейській країні в 21-му столітті.
Так нічого не купивши, повернулася додому. Зробила сніданок доньці. Та прокинулася і питає, що сталося. Люба лише заспокоїла, запевнила, що все обов’язково буде добре.
Включила телевізор, всі щось говорять, заспокоюють, але в цій ситуації важко щось зрозуміти. Плакати чомусь не хотілося, в голові лише одна думка – що робити далі?
Люба дістала Вервицю, Біблію, запалила Стрітенську свічку і стала молитися. Нас врятує лише Господь. Хоча і важко, але треба вірити. Ввечері в храмі буде Служба Божа, Люба вирішила, що обов’язково піде – сповідь, Причастя, молитва обов’язково допоможуть. Треба вірити у краще, бо іншого виходу у нас просто немає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
