Люба була моєю подругою з дитинства, жили ми в одному селі, були сусідами через паркан. Разом в школу ходили, потім разом в обласний центр поїхали вчитися в технікум, разом повернулися додому, і майже одночасно заміж вийшла, лише я на місяць швидше.

Все, що ми бачили в житті, це господарство і городи. Народили по донечці, діти були нашою радістю. Тому що з чоловіками нам не дуже пощастило, обидва любили заглядати у чарку. То ж ми як могли підтримували одна одну, не раз втікали одна до одної, коли треба було пересидіти бурю. Та в селі про розлучення не прийнято було говорити, тому ми і жили, що називається, як усі.

З Любою ми бачилися щодня, поміж роботою забігали одна до одної в гості на каву, розповідали, що на душі, і підтримували одна одну. Люба мені була як сестра, просто ріднішої людини за неї у мене не було. І так ми дружили, поки були в однаковому матеріальному становищі.

10 років шлюбу з чоловіком не принесло мені щастя. Одного ранку я прокинулася і зрозуміла, що не хочу так жити, адже життя у мене одне, та й я не хочу, щоб дочка росла в таких умовах. І я наважилася на розлучення. Рішення було не просте, і я знала, що в селі мене в цьому не підтримають.

Не зрозуміла мене і Люба. У неї була дуже подібна ситуація до моєї, та вона навіть не підпускала до себе думки про розлучення. А я не хотіла більше дивитися на вічно нетверезого чоловіка, тому і наважилася кардинально змінити життя.

Та одна я довго не була. Десь через рік після розлучення я поїхала в обласний центр на ринок і там зустріла свого давнього знайомого. Ми розговорилися, і з’ясувалося, що він теж розлучений. Тарас був підприємцем, продавав мотокосарки. Ми домовилися, що він вибере і для мене одну і привезе мені в село, адже відколи чоловік пішов, скосити траву біля хати стало для мене проблемою.

Через тиждень Тарас виконав моє замовлення, а потім якось вийшло так, що ми стали зустрічатися і він переїхав до мене. Ми одружилися і почали нове життя. Тарас зовсім не вживав оковитої і це мені дуже подобалося. А ще, він був господар хоч куди, справи наші швидко пішли вгору, ми навіть трактор купили.

Та наше щастя подобалося не всім. З часом по селі поповзли чутки, що я зраджую чоловікові. І я стала досліджувати, звідки ноги ростуть. З’ясувалося, такі нісенітниці про мене розпускає Люба. Я прийшла до неї, питаю, навіщо вона це робить, а вона каже, що їй нелегко було дивитися як ми собі добре живемо, в той час як вона від чоловіка зарплатну карточку ховає, аби не виніс з дому останнє.

Любі я не сказала нічого, а що тут скажеш. А от чоловіка попросила звести огорожу з сусідами повище, аби вони менше заглядали в наше життя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.