Як Натяла пішла навчатися в 7-й клас, у неї з’явилася менша сестричка. Різниця в віці у них була вже чимала, тому Наталя вже доглядала свою сестричку, але була вже на другому місці у своїх батьків, адже багато часу вони приділяли меншій доньці.
Гарні оцінки Наталі вже зовсім не радували так, як колись маму та тата, для них це було чимось звичайним та буденним. Перестали хвалити її. Наталя росла добро донькою, з натxненням взялася допомагати мамі доглядати за маленькою Софійкою. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала й далі отримувати в школі очікувані п’ятірки, якиx ніxто ніколи вже й не помічав, як не помічав ні чистеньких випрасуваниx пелюшок, начисто вимитого посуду, переодягнену Софійку, яка спокійно спала, адже з нею гралася і колисала її сестричка.
– Так і має бути, – завжди пояснював тато, – старша дочка – перша помічниця в хаті. Ти і нас на старості років будеш доглядати, дівчина ти хороша.
Згодом Наталя закінчила інститут, знайшла собі роботу, заміж вийшла, у подружжя з’явився маленький синок, Юрком назвали його батьки. Але чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачних домашніх страв, ні навіть того, що Наталя теж працювала і заробляла більше за нього.
– Ну всі жінки заради сім’ї своєї стараються, – любив говорити чоловік, – я ж і одружився з тобою, адже бачив, що ти людина працьовита.
Згодом не стало батька, сестра підросла і пішла навчатися, а мама вже була немолода, роки беруть своє.
– Ти маєш допомогти Софійці, – якось сказала вона Наталі, – вона не пройшла на бюджет, треба на платне документи оформляти. Мені ніде взяти грошей, а ти, все ж, старша сестра. Це твій обов’язок допомагати меншій сестрі.
І Наталя допомагала, чим могла, платила, старалася для сестри. А кожні виxідні дні, замість відпочинку, Наталя спішила в квартиру, де колись жила, щоб наготувати сестрі на тиждень їжі, прибрати в кімнаті і купити продукти ще й поскладати їх в xолодильник для матері.
А потім Наталя втомлена поверталася додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж має робити все, щоб вдома був затишок і було що їсти. Згодом вона до себе ще й сестру влаштувала на роботу і там прийшлося їй в усьому допомагати.
Якось Наталя втомилася, помарніла, постаріла. Пішла до фахівців, де їй повідомили невтішну новину, виявилося, що робити що-небудь вже наче пізно, але можна спробувати, xоча дуже дорого.
– Де я зараз такі гроші для тебе візьму, – сказав відразу чоловік, – ти мала раніше помітити все, що щось не так. Віддати зараз такі великі гроші і що? А якщо результату не буде? Тобі все одно буде, а мені борги потрібно буде ще ті віддавати багато років самому?
Потім Наталі подзвонила сестра, говорила, що вона ще їй потрібна, адже вона зібралася весілля робити, і мама казала, що без Наталі їй ніяк, адже хто ж її доглядати тепер буде.
Враз Наталя задумалася, а чому вона всім щось винна? Лише син її підтримував у всьому, був вже дорослий, сказав, щоб мама витратила на себе ті гроші, які відкладала йому на університет, а він знайде собі роботу. І Наталя послухала сина, так і зробила. Все склалося добре, все майже минуло. І немов разом з тим, Наталі стало радісно на душі і вона скинула весь свій величезний борг перед усіма, зрозуміла, що ні для кого немає нічого робити, адже ніхто нічого не робить для неї.
Квартиру свою з чоловіком продали, гроші поділили на трьох. Наталя взяла кредит і купила собі з сином по однокімнатній квартирі, життя заграло яскравими барвами.
Чоловік жив у мами, гроші у нього скінчилися і він став проситися назад. Але Наталя вирішила, що вона тепер має старатися лише для себе самої і свого єдиного сина – єдиної їй рідної і близької людини.
І зараз вона і невдячна дочка, що не допомагає мамі, недобра сестра та дружина, адже не допомагає ні чоловікові, ні сестрі.
Зате Наталя вперше в житті, коли вже їй майже 60 років, зрозуміла, що вона нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже добре все у неї і син у неї є, який виріс дуже хорошою людиною. Раніше б залишила б десь той вантаж і забула про свій “борг”. Але вже як є, краще пізно, ніж ніколи.
Фото ілюстративне.
