У моєї сестри перший шлюб не вдався: після наpодження сина її колишній чоловік уявив себе великим годувальником, почав вимагати чеки на все і здачу до копійки. Декретними теж розпоряджався він, забравши у моєї сестри її картку. Вистачило не надовго. Потім, взявши піврічного сина, вона повернулася до мами і подала на розлучення.
Аліменти «добувач» платить зі скрипом, і то мінімальну суму. Спілкуватися з сином не хоче, ось уже чотири роки ні слуху, ні духу. Ліза не сильно горювала: так, помилилася, іноді таке трапляється. Джерело
У два роки племінник пішов у садок, а Ліза вийшла на роботу. По дорозі з роботи вона і познайомилася зі Стасом: він від душі облив її з калюжі брудною водою на своєму авто. Зупинився, запропонував допомогу: довіз сестру до будинку і наполіг на тому, щоб пальто здати в хімчистку. За його рахунок. У хімчистку вони їздили разом, пальто забрали – теж удвох. Закрутилося у них, в загальному.
Як потім Стас розповів: побачивши мою сестру, він не придумав нічого кращого і вирішив познайомитися саме таким безглуздим способом. Про наявність дитини Стас був в курсі, його це не збентежило. Навпаки, він всіляко намагався здобути прихильність майбутнього пасинка: возив кататися на поні, про зоопарків і циркам, тоннами приносив книги, конструктори і фломастери.
Коли Денису виповнилося 3 роки. Ліза з сином переїхали до Стаса. Ліза два рази відмовлялася вийти заміж за Стаса, пам’ятаючи про невдалий досвід.
Роблячи пропозицію втретє на річницю спільного життя, Стас попередив, що воно буде останнім. Ліза прийняла каблучку і пропозицію. Я допомагала сестрі готуватися до весілля: сукня, зал прикрасити, машину замовити, страви для бенкету вибрати. Все йшло нормально. Сім’я нареченого теж активно намагалася допомогти, зокрема – фінансами.
За тиждень до одруження Денис заxворів, Ліза лягла з ним у лiкарню. Діaгноз: обстpуктивний бpонхіт.
Стало незрозуміло: переносити весілля чи ні? Ресторан передоплату повертати відмовився: сказали, раніше треба було, та й в договорі це було прописано. Гості запрошені, машини оплачені. А відкладати торжество – ще пару місяців чекати і втратити відчутну купку засобів.
Залишати сина з найнятої нянею – проти була сама Ліза: – Я вже краще весілля перенесу, ніж сина зі сторонньою людиною залишу!
Тоді я запропонувала свою кандидатуру і сестра погодилася.
Я взяла вихідний на п’ятницю і в четвер увечері приїхала в лiкарню. Там я розраховувала залишитися до ранку неділі, в понеділок на роботу треба було.
Денису ще ввечері стало краще. Лiкар, який був на чергуванні, від нас весь вечір не відходив. Його звали Андрій. За розмовою з Андрієм, я й не помітила, як пройшов вечір. Нам було з ним добре, складалося враження, що я знаю його все своє життя.
Ліза прибігла в лiкарню вночі, відразу ж після закінчення свята. В руках у неї був букет нареченої.
– Це тобі, сестричко. Лови щастя, – усміхнулася вона.
Через пів року ми з Андрієм теж одружилися. Буває і так, що не було б щастя, та нещaстя помогло.
