fbpx

Ліда залишила сина мамі, а сама поїхала на заробітки. Справи йшли добре, вона заробляла гроші та надсилала мамі. А потім зустріла Василя. У них на світ з’явилася донечка. Василь швидко зрозумів, що годувати себе, Ліду та доньку складніше, ніж витрачати зарплату на одного себе. І став зовсім грошей мало приносити. Якось Ліда подзвонила мамі в село, сказала, що повертається без грошей. Везе до неї внучку та Василя. Рідні дуже шкодували Надю, коли побачили її зятя

Ліда – менша донька Світлани. Якщо про старших двох все село знало, що вони діти не дуже хороші, то з Лідою була інша справа. Хоча вона закінчила тільки дев’ятирічку та вчитися нікуди не пішла, а відразу продавцем влаштувалася працювати, але вона дула зовсім іншою, була хорошою людиною. Важливо, що відрізнялася Ліда своєю самостійністю, вона була гарною господинею, справлялася в усьому. Заробляла добре, сама себе забезпечувала та ще й матері своїй в усьому допомагала. Частину комунальних платежів платила сама.

Односельці всі думали, що хорошою людиною Ліда виросла, порівнюючи її зі старшими рідними сестрами: у одної вже двоє дітей росте без чоловіка. Сама вже багато років не працює, з мамою в трикімнатній квартирі живе. Мама годує її і дітей. Батько іноді дає грошей, щоб дітям хоч щось купила поїсти.

У другої сестри Ліди одна дитина, вона теж не заміжня. Роботи теж не має, живе лише одними невеличкими підробітками. А вечорами під під’їздом весь вечір проводить з не зовсім хорошими людьми. Живе теж з мамою, і її з дитиною мама теж годує.

Все так і йшло, поки не зустріла якось Ліда Івана.

Іван, на перший погляд був хорошим чоловіком, дарував квіти, часто водив у кіно та кафе, та коли симпатія скінчилася, Іван спокійно поїхав у своє село і більше жодного разу Ліді так і не подзвонив, жодного. А Ліді на все життя від Івана залишився Миколка.

З грошима в родині, поки Ліда з сином сиділа в декреті, стало зовсім важко. А Світлана лише плаче вечорами, на доньок свариться, що всі живуть на її одну зарплату. Добре, хоч пенсію рік тому оформила, хоч невелика копійка, але за комунальні є чим заплатити.

Підріс трохи Миколка, Ліда на роботу вже вийшла. Але зарплати тієї на двох з сином, та в загальний казан, на продукти, зовсім не вистачає.

Подумала Ліда добре і вирішила на заробітки поїхати. Там, кажуть, зарплати більші, люди добрі гроші додому звідти привозять.

Миколку мамі залишила, а сама поїхала. Все пішло за планом. Ліда працює, гроші мамі надсилає. Забирати сина не збирається. Куди його тут прилаштувати? А вдома мама з ним. І догляне, і нагодує. Все ж рідна бабуся, не чужа людина. Минуло кілька місяців – зустріла Ліда Василя, покохала щиро цього чоловіка. Від любові цієї Марічка з’явилася. Ох, і гарненька дівчинка вийшла! Як з картинки. Хто побачить – неодмінно говорить:

– Вам би Марічку в рекламі знімати, надто гарна дівчинка!

Основним добувачем в молодій сім’ї, поки Ліда в орендованій квартирі з Марічкою няньчиться, став Василь. Але, мабуть, зрозумів він, що годувати себе, Ліду, та доньку складніше, ніж витрачати зарплату на одного себе. То в одному місці попрацює і піде, то в іншому ненадовго затримається. І працювати не хоче більше.

Голодно зовсім стало, вирішила тоді Ліда до мами повернутися. Туди, де живуть дві сестри зі своїми дітьми, туди, де чекає її син. Туди, де мама тягне всіх дочок і онуків за свій рахунок та на своїх плечах.

Світлана, як дізналася про повернення доньки з внукою – слова проти не могла сказати. Тільки, сказала, Василя мені твого, нахлібника чергового, тут не треба в нашій квартирі. Ми і так мало не один на одному сидимо, в коридорі боком ходимо, а він, Василь твій, ще й працювати не любить.

– А куди, – виправдовується Ліда, – я його подіну, мамо? Він чоловік мій, батько моєї дитини, твоєї внучки. Ми всі разом приїдемо. Вже де дев’ять, там і десятий поміститься.

Обурювалася Світлана довго. Але вийшло так, як хотіла Ліда: вдесятьох тепер в маминій квартирі живуть.

– Ех, і Ліда така ж, як сестри у Світлани вийшла. Сіла матері на шию з двома дітьми, ще й чоловіка додому свого привезла, – шкодують сусіди Світлану.

Василь, кажуть люди, роботу довго шукає. Ліда вдома сидить. Марічка дворічна не розмовляє зовсім досі, лікар затримку ставить. А тут ще й син старший, зовсім неслухняним став.

– Як ви мені всі набридли! Втечу я від вас усіх в село. І живіть, як хочете! – інколи зі сльозами на очах говорить Світлана до своїх рідних, коли зовсім сил немає вже від утоми.

Але поки її слова до справи не доходять. Як їх усіх залишити тут? Що вони робитимуть самі без неї? Як житимуть без матері?

А сусіди бачать, як сумна Світлана вранці, спустивши голову, спішить на роботу, а ввечері повертається з важкими торбами додому, дуже поспішає, бо всі вечері чекають.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – uniquemindcare.

You cannot copy content of this page