fbpx
Життєві історії
Лежала я з донькою в одній палаті з дитиною з дитячого будинку. Зрозумієте ви мене чи ні, але моєму роздратуванню не було меж

Мені «пощастило» більше всіх. Наше з донькою ліжко стояло навпроти Оліного. І дівчинка постійно виглядала, що роблю я і дочка.

Коли мова заходить про дітей з дитячого будинку, то багато хто починає включати жалість, співчуття. Кожному хочеться цій дитині якось зробити приємне, подарувати що-небудь, купити. За матеріалами

Коли ми з донькою лежали в інфекційному відділенні, то в нашій палаті, разом з нами, лежала ще й дівчинка 5 років з дитячого будинку – Оля. Вона лежала одна.

Перший час всі навколо їй намагалися допомагати. Мили за нею посуд, стежили , щоб вона вчасно прийняла ліки, вчасно почистила зуби і так далі.

Дівчинка була самостійною, розумною, дуже швидко влилася в ситуацію і почала вести себе більш розкуто.

А саме: вона почала бродити по палаті і виглядати вже сама щось цікаве на чужих тумбочках, забиратися з ногами на чужі ліжка, брати в руки іграшки малюків, які вони потім тицяли в рот.

Дівчинку делікатно стали просити так не робити. І всі мами один на один дивляться – хто як себе з Олею поведе. Начебто і хочеться сказати їй – йди до себе, а начебто і ніяково – дівчинка-то з дитбудинку, важке життя.

І ми всі терпіли, тільки в самих екстрених випадках намагаючись зупинити Оліне напорство.

Мені «пощастило» більше всіх. Наше з донькою ліжко стояло навпроти Олиного. І дівчинка постійно виглядала, що роблю я і дочка. Дочка вирішить помалювати – Оля тут же підскакує «Я теж хочу малювати!» І дивиться на мене. Що вдіяти? Тримай олівці, другу розмальовку …

Збираємося ми пити чай – Оля уважно спостерігає. Потім підходить до тумбочки і каже:

– Я зараз теж з’їм ваше печиво.

Тобто, вона навіть просити не вміє. Просто ось так каже. Перед фактом ставить.

Її пригощаєш, тому що соромно не пригощати. Хоча лікарі потім і говорили – не давайте, не можна їй солодке, а то живіт заболить (лежали ми, вдруге, з ГРВІ).

Ми стали намагатися Олі це пояснити, але вона, як дитина, не розуміла і тільки просила що-небудь поїсти смачненьке. Багато солодощів вона складала до себе в тумбочку, яка, після 4 днів перебування Олі в палаті, почала буквально ломитися від всякого роду гостинців.

Читайте також:МОЯ МАМА ЗАВЖДИ МЕНІ НАКАЗУВАЛА, ЩОБ Я НЕ ТРИМАЛА В ДОМІ ЦІ ТРИ РЕЧІ. ВОНИ ПРИНОСЯТЬ БIДУ І НЕЩАСТЯ! ТЕПEР ДІЛЮСЬ ЦIЄЮ МУДРІCТЮ З ВАМИ

Вона мало їла «зі своїх запасів» і продовжувала клянчити. У підсумку, на п’ятий день, санітарка прийшла перебирати речі дівчинки і дістала з тумбочки величезний пакет гниючих фруктів. Деякі Оля взагалі не їла, інші надкусила один раз і сховала.

Особливий момент був з туaлетом (двері в нього знаходилася відразу в палаті). Як тільки хтось туди заходив – Олi теж терміново потрібно в туaлет і вона починала ломитися в двері! Ось вже ми всi псiхувaли!

Тільки зайдеш – стук. І не знаєш що сталося – може, обхід, санітари, лікарі, щось трапилося? Швидше-швидше робиш свої справи, а виходиш – висить на дверях Оля! Причому, дівчинку питали кожен раз – чи хоче вона в туaлет, перш, ніж зайти. Не допомагало.

Найбільше дратувало те, що дівчинка, кашляючи, лізла до інших дітей впритул, намагалася обняти, поцілувати. Побачивши таке, я вже не витримала – стала відганяти дитину, пояснюючи, що таке «зарфження».

Вгамувати Олю було справою складною. Кажеш раз-два-три і ніяких реакцій. Всі мами в палаті до п’ятого дня вже відверто гарчали на невгамовну дитину. Ми стали просити персонал, щоб краще дивилися за Олею.

Вона постійно хотіла то пити, то їсти, чому ми повинні були стежити за її раціоном, наливати їй чаї по п’ять разів на день зі своїх запасів?

(У відділенні не було буфета, багато приїжджих, особливо теж їсти нічого).

У відповідь нам, одна лікар почала обурюватися: «а ви тут на що?» І спробувала спихнути дитину на нас, мовляв «я теж свого часу лежала в дитячому відділенні зі своєю дитиною і доглядала ще за трьома чужими, і нічого!»

Ми всі остовпіли! З якої радості ми повинні це робити? У нас у всіх хвoрі, примхливі діти, ми самі можемо погано себе почувати, а тут ще й Оля.

Виписали нас усіх раніше цієї дівчинки. Ми їй подарували всією палатою наші печеньки, що залишилися фрукти, розмальовки, олівці. І з полегшенням всі розбіглися по домівках.

Це мій другий досвід лежання з донькою в лікарні і він був ще більш напруженим, тому що псuхiка і так cтрaждає, так тут ще й такі сусіди …

І так на душі неприємно, що ти дратувалася на дівчинку, батьки якої позбавлені прав (вони обидва живі). З іншого боку – а хто б залишався незворушним?

You cannot copy content of this page
facebook