Леся і Михайло познайомилися, коли дівчина ще була студенткою. Він був старший за Лесю на 7 років, а його бабуся жила по сусідству з нею. Для Лесі це була любов з першого погляду і вона вважала, що ці почуття взаємні. Згодом дівчина зрозуміла, що помилилася у своєму обранцеві.
Молоді люди зустрічалися кілька місяців, а потім Михайло зробив Лесі пропозицію. Закохані все обговорили і призначили дату сватання. Подія мала відбутися в суботу. Батьки Лесі готувалися до прийому сватів, але прийшов тільки наречений.
Хлопець сказав Лесі слова, які вона потім довго не зможе забути: «Наше весілля не відбудеться. Від мене чекає дитину інша дівчина, Оксана, ти її знаєш. Прости мене, напевно, не судилося нам бути разом. У тебе життя добре складеться, я впевнений, а вона без мене пропаде. Я мушу одружитися з нею».
В той день у Лесі пішла земля з-під ніг. Вона не знала, як жити далі, адже Михайло просто кинув її заради іншої.
Відтоді пройшло 15 років. Леся дотепер так і не вийшла заміж. На її шляху зустрічалися чоловіки, але це було все не те. З рідного містечка вона давно виїхала до столиці, втекла від колишнього життя. Дівчина знайшла хорошу роботу, а про минуле намагалася не згадувати. Мама постійно нагадувала, що пора виходити заміж, адже вона так мріє про онуків. Леся була б рада здійснити мамину мрію, але гідного кандидата в чоловіки не було поруч.
Одного разу Леся приїхала в гості до батьків і домовилася про зустріч з університетською подругою, яку не бачила багато років. Наталя була давно заміжня, виховувала трьох дітей. Леся не поспішаючи йшла на зустріч в кафе, погода була чудовою, адже на дворі розігралася весна. Настрій був не дуже радісний, адже їй уже сорок років, а вона все одна. Жінка тихо брела, розмірковуючи про життя. Їй набридла свобода, хотілося простого сімейного затишку і щастя. В такі моменти Лесі здавалося, що вона готова вийти заміж за першого зустрічного.
Вона прийшла в кафе раніше подруги і сіла за столик. Несподівано поруч вона помітила його. Це був той самий Михайло, який перевернув все її життя. Чоловік сидів за столиком з своїм товаришем, але побачивши Лесю відразу підійшов до неї: «Привіт, Лесю, як справи? Стаєш з кожним днем, все гарнішою, ніж раніше. Вибач мені за минуле, у мене все добре, син дорослий, я ним дуже пишаюся».
Від несподіваної зустрічі Леся втратила дар мови. Сказала лише: «У мене теж все добре. Ось зустрічаюся тут з подругою. Наталею, ти ж пам’ятаєш її».
Михайло з другом пішли, а Леся згадала минулі роки, і ту неприємну ситуацію. Потім прийшла Наталя, вони поговорити, згадали молодість і розійшлися кожна по своїх домівках.
На наступний день Лесі зателефонував незнайомий номер. Вона підняла слухавку і почула: «Добрий день, Лесю. Мене звати Михайло, ми бачилися вчора в кафе. Я був з вашим знайомим на ім’я Михайло. Я його добрий товариш. Він поділився історією, яка трапилася між вами багато років тому. Я не розумію Михайла, як він міг кинути таку жінку, як Ви? Я хотів би запросити вас завтра на каву. Сподіваюся, Ви прийдете».
Леся ще довго після цієї розмови не могла зрозуміти – що це було. Потім вона вирішила, що, цілком можливо, це доля підкидає їй шанс нарешті бути щасливою.
Фото ілюстративне – freepik.
