Ірина крокувала по вулиці, не зважаючи на те, що вона без парасолі, а надворі дощ як з відра.
Леся була її єдиною надією, вона мусить допомогти, бо хто ж допоможе як не рідна сестра.
Ну і що, що вони останнім часом майже не спілкувалися?
Було непорозуміння, але ж то життя – ще й не таке буває.
Шість років тому, не стало їхньої мами. А перед тим вона відписала весь будинок Ірині.
Ірина на той час вже була заміжньою і мала троє дітей, так що житло їй потрібніше.
А Лесі навіщо? Вона з села давно поїхала, працює в обласному центрі, квартиру знімає.
Сім’ї нема, а скільки їй одній треба, – саме такими словами переконувала Ірина маму, щоб весь спадок дістався тільки їй.
Відтоді сестри не спілкувалися, Леся навіть в село не приїжджала.
А Ірина тим часом четверту дитину народила.
Чоловік час від часу їздив в Польщу на заробітки, але грошей все одно не вистачало.
Тому Ірина була в постійних кредитах.
Але коли Іван привозив гроші, то більш-менш вдавалося перекривати борги.
Та з початком війни все змінилося – чоловік Ірини вже пів року сидів вдома без роботи, тим часом борги лише зростали.
До того ж, Іван все частіше почав прикладатися до чарки, замість того, щоб шукати роботу.
Ірина знала, що сестра має гроші, адже вона працює, заробляє, а витрачати особливо і не витрачає.
То ж набравшись сміливості вона вирішила йти до сестри і просити допомоги.
За старою адресою Лесі вона не знайшла, сусіди сказали, що жінка купила квартиру ще рік тому і переїхала, але дали номер телефону.
Тремтячими руками Ірина набирала номер сестри.
Леся підняла слухавку, і почувши голос Ірини сказала, що у неї вже шість років немає рідні.
А чужим людям вона гроші не позичає.
А далі були короткі гудки…
Ірина плакала, вона не розуміла, як так можна – квартиру собі купила, значить, має гроші, а для сестри їй шкода…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.