Лариса крутилася біля дзеркала перед виходом на роботу, і чекала, що чоловік, як завжди, їй зараз скаже, що вона у нього найкрасивіша, і що йому дуже пощастило. Та Павло мовчав, дивився у вікно, допиваючи чай, який сам собі зробив.
– Я йду від тебе. Сьогодні зберу речі і поїду, – раптом сказав напівтихим голосом.
У Лариси від почутого аж помада з рук випала. Вона не могла усвідомити, що чоловік, який ще вчора був ладен заради неї на все, сьогодні ось так просто заявляє, що між ними усе закінчено.
Жінка зібралася з останніми силами і спробувала виправити ситуацію.
– Павлику, ти це серйозно? Ти що, через якийсь сніданок образився? Ну хіба ти не бачиш, що я поспішаю. До того ж, я тебе відразу попередила, що не буду сніданки готувати, – щебетала Лариса.
– Ти і вечері не готуєш. Та справа навіть не в цьому, Ларисо. Ми різні, і я тільки тепер це зрозумів. Одним словом, я до дружини повертаюся, – Павло говорив сухо і коротко, і було видно, що він не жартував.
– Вона тебе не прийме, – зухвало заявила Лариса.
– А це ми ще побачимо…
У Павла був план – їхній спільний з Оксаною син одружується, і це чудова нагода помиритися з дружиною. Яка ж вона у нього чудова! Шкода, що він оцінив її старання так пізно.
Павло з Оксаною прожили у щасливому шлюбі 22 роки, сина виростили. Жили душа в душу, ніколи між ними не було непорозумінь. Оксана була розуміюча, і господиня хороша, у неї завжди і сніданок був готовий, і обід, і вечеря. Павло за цим усім дуже скучив, бо відколи він зійшовся з Ларисою, то смачно поїсти йому вдається лише в ресторані.
Все змінилося три роки тому, коли до них на роботу прийшла красуня Лариса. Чоловіки втратили сон і спокій. А вона запримітила собі чомусь Павла. Він і не збирався йти з сім’ї, але потім все так закрутилося, він закохався, і не уявляв, як житиме без Лариси.
Тоді Павлу здавалося, що він вартий щастя, тому без зайвих докорів сумління розлучився з Оксаною. Їхній дорослий син аж ніяк не міг зрозуміти вчинку батька, але не сказав йому ні слова – життя складна штука, інколи буває і так. А маму йому було дуже шкода, тому він як міг, так її підтримував.
А Павло про них не думав, йому було комфортно з Ларисою, він літав від щастя. Але не довго. Бо дуже швидко зрозумів, що Ларису цікавлять лише дві речі: як вона виглядає і скільки у них є грошей. А Павло в свої майже 50 хотів домашнього затишку та комфорту, тому і зрозумів, що вони з Ларисою занадто різні, щоб продовжувати жити разом.
Павло і справді не був упевнений, чи прийме назад його Оксана, але спробувати таки вирішив. Приїхав наче у справах, про весілля сина говорити. А Оксана якраз обід приготувала – борщ червоний, вареники з сметаною, а на десерт до чаю його улюблений сирник.
Оксана запросила колишнього чоловіка за стіл, пообідали смачно як колись, а потім стали радитися, як краще все організувати.
– Оксано, я хочу вернутися до тебе. Приймеш? – раптом запитав Павло.
Оксана посміхнулася. Вона давно чекала, що чоловік повернеться, бо як би там не було, а 22 роки провели разом.
– Ти дуже вчасно, – сказала вона тихо. – Нашому сину зараз потрібні і мама, і тато.
Вчинок Оксани не зрозумів ніхто, а особливо її рідна сестра, яка прибігла, щоб напоумити її.
– І що, Оксано, ти ось так просто його приймеш, після всього, що він зробив? Ти зовсім гонору не маєш? – каже.
– Може і не маю гонору, та маю мудрість. Ми з ним прожили 22 роки, сина маємо, коли Павло йшов, то нічого з собою не забрав, все нам залишив, а тепер він все зрозумів, хоче повернутися, і я його прийму, – відповіла Оксана.
А яка ваша думка? Чи варто приймати чоловіка, який пішов з сім’ї, назад? Це відсутність гордості чи таки життєва мудрість?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.