Моя свекруха мене завжди недолюблювала: я старша за її сина на 10 років, та ще й “з причепом” – дочкою. Я ніколи всерйоз не розглядала відносини з чоловіками молодше мене, але з Сашком вийшло по-іншому.
У свої 25 він чітко знав чого хоче, домагався мене півроку, за цей час зблизився з моєї Дашкою, і вона навіть стала за ним нудьгувати. Весь час питала, коли прийде дядя Саша в гості. Я і розтанула.
Саша зробив пропозицію, і я звичайно ж погодилася. Але ось після весілля почалася суцільна нервування. І воно зовсім не було пов’язане з відносинами моєї дочки і Саші. Навпаки, вони-то один в одному душі не чули. “Бiда” прийшла з народженням нашого спільного з Сашком сина, і переїзду свекрухи до нашого міста.
Свекруха стала часто заходити в гості без потреби і запрошень. При цьому вона завжди щось приносила своєму онукові, а Даші для неї як би не існувало. Я терпіла, натякала, що можна було б не тільки Кирилкові солодощі тягати, а й Даші, але свекруха начебто не чула.
Апогей трапився на день народження Даші. Свекрухy я покликала, та хоч і не хотіла, але погодилася прийти. Прийшла вона, з кислою міною сіла за стіл і почала зітхати, що не бажала Кирилу такого щастя . На моє німе запитання “якого ще щастя і до чого тут взагалі Кирило, якщо день народження у Дашки”, вона відповіла, що Кирилові тепер все життя жити з підкидьком-сестрою, але вона, бабуся, його не забуде і тому принесла йому, дорогому онукові, подарунки. А Дашка – обійдеться.
Дочка від слів бабусі, яку вона чомусь називала саме так, хоч ця жінка заслуговує іншого найменування, заплакала. “Бабусю” я виставила з її подарунками Кирилу, чоловікові сказала, що знати її більше не хочу. Її право мене не любити, але дочка моя в чому винна? Саша тепер ображається на мене, що вигнала його мати. А я вважаю, що все вірно зробила. Не розумію, невже мені треба було стерпіти слова його матері?
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
