У мене день народження 1 січня, в цьому році я відзначила 60-річний ювілей. Розумію, що зараз не до свят, але мені хотілося в цей день побути з рідними людьми.
Тому я приїхала з Італії, взяла я відпустку, накупила гостинців, і вирушила додому.
Зустрів мене син, я в минулому році подарувала йому машину – нову, з салону.
За ці гроші можна було в обласному центрі квартиру купити, але мій Сергій мріяв з дитинства про автомобіль і я вирішила його потішити.
Він у мене єдина дитина, я ростила його сама, його батько пішов від нас, коли Сергію було чотири роки, тата він практично не пам’ятає. Добре, що моя мама мене дуже підтримала, а то я й не знаю, як би ми впоралися.
Жили ми в старому будиночку, який давно потрібно було відремонтувати, але грошей не було. Я працювала в нашій сільській раді.
Одного разу двері відчинилися і до нас прийшла пані в дорогій шубі і зі шлейфом фірмових духів. Я впізнала Стефу, свою сусідку, лише після того, як вона заговорила до мене.
Вона і справді дуже змінилася, її важко було навіть впізнати, я не бачила її років 6, відтоді як вона поїхала в Італію. Стефа принесла мені пачку італійської кави і ми почали говорити.
Вона з таким захопленням розповідала про своє нове життя, яке у неї зараз закордоном, що я теж вирішила поїхати. Сусідка пообіцяла, що зустріне мене, з житлом на перший час допоможе, роботу підшукає.
Сумнівів у тому, що і мені треба їхати, у мене не було, бо я розуміла, що я зможу таким чином допомогти і собі, і синові. Йому на той час вже виповнилося 17 років, він якраз поступив в технікум і поїхав вчитися в обласний центр.
Мама моя теж мене підтримала, пообіцяла, що пригляне за сином, бо розуміла, що допомоги нам чекати нема звідки.
Всі зароблені гроші я складала, а коли назбирала певну суму, почала будувати будинок.
Син до того часу став вже зовсім дорослим, він вдало розпоряджався моїми грошима, і вже за 6 років у нас на подвір’ї був новий будинок.
В нього заселився лише син, мама не хотіла переїжджати з нашої старої хати, казала, що вона вже звикла.
А три роки тому мами не стало. Через рік син надумав одружуватися, привів додому невістку.
Дівчину звати Леся, я бачила її багато разів, коли син говорив зі мною по відеозв’язку.
Я їм весілля гарне зробила, практично все оплатила я сама, навіть сукню нареченій купила тут в Італії за 500 євро, бо мої свати сказали, що грошей на весілля у них немає.
Після одруження молоді стали жити в новому будинку, а я повернулася на роботу в Італію, синові машину купила – здійснила його заповітну мрію.
А в перших числах грудня не стало моєї італійської синьйори, в якої я працювала останніх кілька років.
Я собі подумала, що поїду додому, відпочину, побуду з рідними, відсвяткую свій ювілей і повернуся по святах шукати нову роботу.
Так і зробила. От тільки таким довгим моїм канікулам діти не зраділи, особливо невістка. Вона весь час мовчить, зранку навіть не привітається, я себе в своєму будинку чужою почуваю.
На мій день народження прийшли до нас в гості свати. Коли вже майже всі розійшлися, я пішла на кухню мити посуд і почула випадково розмову невістки з її батьком.
Сват оглядав наше подвір’я, хвалив, але сказав, що стара хата некрасиво дивиться, її потрібно знести.
І тут невістка каже – а де, мовляв, житиме свекруха, коли надумає повернутися?
Я як це почула, мені так прикро стало. Виходить, що я стільки років працювала заради будинку, а жити в ньому не буду?
Квитки в Італію я вже купила, їду відразу після Різдва. Буду тепер заробляти собі на житло, бо нарешті все зрозуміла – діти хочуть жити окремо, я їм не потрібна, їм потрібні лише мої гроші.
Так мені прикро, що словами не передати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.