Заміж я вийшла у 18 років, і відразу чоловік привів мене жити до своєї мами. Іван був старшим за мене на 10 років, але главою нашої сім’ї був не він, а свекруха. Чоловік завжди робив тільки те, що казала його мама, а моє слово не мало жодного значення.

Через рік у нас народився син, свекруха сама дала йому ім’я – сказала, що у них всіх хлопців називають Іванами. Моєї думки знову ніхто не запитав. Мама чоловіка розповідала, як я маю виховувати свого сина. Я робила лише так, як казала вона.

З чоловіком життя не складалося зовсім. Я практично відразу зрозуміла, що помилилася, але назад дороги не було. Іван став пізно приходити додому, часто заглядав у чарку, мене з собою нікуди не брав. В гості до їхніх родичів він йшов із своєю мамою, а я з сином сиділа в цей час вдома.

Дуже часто мені хотілося просто все це залишити і втекти в світ за очі. Але додому я повернутися не могла, я родом з села, з багатодітної родини, у батьків крім мене було ще шестеро дітей. Але мене не покидала думка втекти.

І ось одного разу з Італії приїхала наша сусідка. Вона закликала мене до себе на каву, і я поскаржилася їй на своє життя, розповіла все як є, що не маю нічого свого і жити так більше не можу. От тітка Марія мені і порадила їхати з нею на заробітки. А щоб свекруха відпустила мене, вона прийшла до нас на наступний день і розповіла, що я за рік скільки грошей їм зароблю, що на пів життя вистачить.

Так хитрістю я виїхала в Італію. Свекруха погодилася залишитися з моїм сином, а Марія, як і обіцяла, відразу знайшла мені роботу. Я з самого початку знала, що їду не на рік. На перших порах я присилала гроші свекрусі, а потім Марія мені порадила складати їх собі.

Повернулася я додому через 15 років, і відразу вирішила купити квартиру для сина. І тут свекруха мене здивувала, порадила оформляти нерухомість на себе або на неї. Чоловіка мого на той час вже не стало.

Свекруху я не послухала, купила квартиру і відразу всі документи оформила на сина, якому на той час вже було 20 років. Я відчувала провину перед ним, тому хотіла налагодити таким чином з ним стосунки. Та Іван ставився до мене дуже холодно, наче до чужої. Я не зважала, бо розуміла чому так.

Далі я повернулася в Італію і тепер уже присилала синові гроші на ремонт, на меблі, на техніку. Він завжди мені говорив, що у нього все добре, і мені цього було достатньо.

А в цьому році я приїхала і те, що побачила, мене просто ошелешило. Квартири немає, немає нічого… Син все продав. За борги… І ще винен велику суму.

Свекруха мене картає, каже, що попереджала, але ж я не розуміла до кінця, що відбувається. А вона все знала, але вдіяти нічого не могла.

Син зі мною говорити не хоче, і пояснювати щось теж відмовляється. Звинувачує мене у тому, що це я у всьому винна.

Я віддала всі борги сина і знову поїхала на заробітки. А свекруха знову мене картає, що я гроші на вітер пустила, бо коли приїду наступного разу, то нові синові борги буду віддавати.

А що мені робити? Я ж мама, хто як не я йому допоможе? Чи може свекрусі таки видніше як правильно поступати?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.