Не можна сказати, що у нас взагалі ніякого житла немає – після весілля ми з чоловіком почали жити в квартирі, яку нам залишила моя бабуся. Квартира невелика, без ремонту, але все ж, своя. Свекруха, замість того, щоб порадіти за нас, почала каламутити воду, мовляв, нам треба брати нову квартиру в кредит, бо її син має мати власне житло, а як порядна дружина, повинна йому допомагати.
– Кожна людина повинна купити собі житло. Так що твоя нерухомість – не рахується, – сказала Олена Григорівна.
Чоловік з мамою погодився, а я не розуміла, навіщо нам влізати в кредит, якщо нам є де жити.
– Про дітей подумайте. Їм потім віддасте, буде старт у житті, – повчала нас Олена Григорівна.
Ось тільки щось своєму синові, вона старт в житті не дала.
Наступним аргументом було ось що:
– Синку, а якщо ви розлучитеся, куди ти підеш? Треба тобі квартиру, треба. Ви молоді, швидко розплатитеся.
Так, я не почулося. Квартира стала потрібна вже не нам з чоловіком, а тільки одному чоловікові. На випадок розлучення. Але – розплатитеся! Тобто, в розплаті мені теж належить брати участь? Саме це я і запитала.
– Ти, як дружина, повинна підтримувати свого чоловіка у всьому. В горі і радості, в щасті і в бідності, – посміхнулася свекруха.
– А квартира буде не нашою, а Вашого сина? Щоб при розлученні йому було куди йти? Я вас правильно зрозуміла? – намагалася уточнити я.
– Авжеж, не до мене ж він жити піде. А краще буде, щоб квартира на моє ім’я купувалася. Візьмемо на моє ім’я, а ви платити будете, – поділилася Олена Григорівна своїми висновками.
Чоловікові все подобалося:
– Мама має рацію. Хіба мало розлучення. І що, мені на вулицю йти жити? Купимо, здавати будемо, грошей додавати і платити. На однокімнатну і додавати трохи треба буде, а мені однокімнатної вистачить.
Я б може, теж погодилася, але на таких умовах, як квартира на свекрусі – я в цьому брати участі не буду.
– Вже вибач, – сказала я чоловікові, але в чуже житло я не бачу сенсу вкладатися.
– Так чому житло чуже? Воно ж ваше буде? – обурилася свекруха.
– Було б наше – було б на нас оформлено. А то, що буде оформлено на Вас, мені – чуже. І платити я за це не буду, – пояснила я.
Чоловік почав говорити, що без мене у нього нічого не вийде. І на перший внесок, без моєї половини, йому не вистачить. І залишків зарплати теж навряд чи буде вистачати. І поставив мене перед фактом – або я погоджуюся на їхні умови, або він зі мною розлучається.
От тепер сиджу і думаю, що мені робити. Я не хочу втрачати чоловіка, але і не хочу втрачати свої гроші. То ж що мені робити, я не знаю.
Фото ілюстративне – biz.liga.net.
