fbpx
Життєві історії
Квартиру свекрухи ми не збиралися продавати, чоловік планував все залишити своїй молодшій сестрі. Але вона захотіла нас перехитрити, то ж ми вирішили її провчити і теж заявили про свої права на спадщину. Тепер вся рідня з нами не розмовляє

Леся – молодша сестра мого чоловіка, яка завжди звикла добиватися того, чого вона хоче. Не зважаючи на те, що вона сама ростить дитину, запити у неї не маленькі, як для її становища. Кілька років тому вона захотіла купити собі машину. Грошей у неї не було, але було велике бажання.

Так як Леся завжди була дама хитра і заповзятлива, то у неї швидко визрів план, як це зробити. Вона прийшла до мого чоловіка з проханням позичити їй гроші.

– Я знаю, у вас є гроші, – почала вона просити. – Дайте, а я потихеньку буду вам їх віддавати.

Якщо чесно, я була категорично проти комусь щось зичити, адже йшлося про чималу суму. Ну з чого мати-одиначка з дитиною буде нам віддавати борги. Жила вона з мамою чоловіка, працювала, але отримувала на роботі мізер.

– Це дуже велика сума, – сказала я чоловікові, – Лесі просто не буде з чого нам віддавати гроші. Та й купить вона машину, а обслуговування, ремонт, бензин?

Але чоловік отримував на роботі набагато більше, ніж я, тому сімейними заощадженнями розпоряджався він, я вважала, що не маю права втручатися.

Гроші були зовиці віддані під просту розписку, написану на листку, вирваному зі шкільного зошита нашого сина. А в призначений термін Леся, як я і очікувалось, розвела руками, мовляв, ну немає у мене грошей. Що з мене візьмеш. Хоч в суд подавайте!

Тоді я вперше побачила свого чоловіка злим, машини у нас не було, ми планували ще трохи назбирати і взяти вже собі хороший автомобіль, з салону, щоб не витрачати гроші на ремонт.

Чоловік сказав сестрі, що якщо вона не може повернути борг, то нехай продає машину, дарувати їй гроші він не збирається.

Машину продавати зовиця категорично відмовилася. Ми перестали спілкуватися. Свекруха через це сильно засмутилася. Чоловік образився серйозно, навіть перестав приходити до матері, бо з нею жила його нахабна сестриця. Свекруха приходила до нас, постійно просила помиритися.

Зовиця робила спроби повернути нам борг, перераховуючи на картку чоловіка по тисячі-дві. Це була крапля в морі порівняно з заборгованою нею сумою. В цілому від неї ми отримали близько п’ятої частини боргу.

А потім раптово не стало свекрухи. Виходило так, що свою квартиру свекруха залишила обом своїм дітям. Ми й не збиралися в спадок вступати. У нас є квартира.

Але сестра чоловіка знову захотіла бути мудрішою за нас.

– Я тут живу, – обурилася Леся, – чому я повинна ділитися з братом? Він у рідної матері останні гроші забирав. Щомісяця вона йому платила, а тепер ще й на квартиру претендує?

Ми здивувалися, а виявилося, що свекруха, усвідомлюючи, як недобре вчинила її дочка просто сама платила нам зі своєю пенсії. Тепер зовиця козиряла цими квитанціями перед ріднею.

Леся настільки правдиво брехала, що вся рідня їй повірила і стала на її сторону, хоча ми і намагалися розповісти про те, як все було насправді.

– Ну добре, – сказав чоловік, – я не збирався в спадок вступати, але якщо ти, сестро, так себе повела, то нехай буде все по закону.

Квартиру свекрухи довелося продати. Леся продала і ту машину, купивши собі однокімнатну квартиру, а ми теж купили квартиру, правда з доплатою. На майбутнє, синові. Рідня з нами спілкуватися не бажає, вважаючи, що ми вчинили не чесно: обібрали нещасну Лесю, бідну матір-одиначку, як оббирав чоловік в останній рік життя свою власну матір.

А чоловік нічого чути не хоче, ні про сестру, ні про інших родичів. Леся хотіла схитрувати і отримала те, на що заслуговує.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook