fbpx
Життєві історії
Квартиру свекра продали, а гроші розділили на трьох. На час купівлі-продажу всіх трьох слід було кудись прописати. Чоловік і свекор прописалися до мене, а старший брат до своєї дружини. Була усна домовленість між мною і свекром, що після того як він купить собі квартиру, з моєї він випишеться. Але пройшло 25 років, а тато чоловіка і досі живе з нами

У 1989 році раптово пішла з життя мама мого чоловіка, їй було всього 50 років. Менше ніж через рік пішла з життя бабуся. Один із синів, старший брат, мого чоловіка, на той час уже не жив у цій квартирі. Одружився. І проживав разом зі своєю дружиною і їх новонародженою дочкою в комунальній квартирі дружини, тобто кімнаті.

Жити в комуналці з дитиною дуже важко. Тому сам собою назріло питання про поділ їх 3-х кімнатної квартири, в якій на той момент прописані були троє – мій чоловік, його старший брат і їх батько, тобто мій свекор.

Я в цей час мала свою власну квартиру, яку мені подарували батьки. Собі вони купили нову, а мені залишили трикімнатну квартиру, в якій ми колись проживали вчотирьох – мої батьки, я і моя молодша сестра. Ми з чоловіком жили у мене.

Таким чином, батько мого чоловіка прекрасно жив один в трикімнатній квартирі. Питання розподілу їх квартири вирішилося швидко. Квартиру продали, а гроші розділили на трьох. На час купівлі-продажу всіх трьох слід було кудись прописати. Чоловік і свекор прописалися до мене, а старший брат до своєї дружини.

Була усна домовленість між мною і свекром, що після того як він купить собі квартиру, з моєї він випишеться. Весь цей процес відбувався в 1993 році. Мені було 23 роки, чоловікові 27, свекру 54.

Свекор довго шукав собі квартиру. Квартира все не підходило. Все його не влаштовувало. Те район, то квартира, то сусіди, то планування, то стан квартири. А потім і ціни змінилися на житло. Звичайно ж, вони не стали нижчими, а добре виросли. У свекра були і накопичення і дача, яку він, при бажанні, міг продати і все-таки купити собі житло. Але, мабуть, його і так все влаштовувало. А те, що він мене, просто, обдурив, це не має значення.

Зараз на дворі 2020. Мені 50, чоловікові 54, свекру 81. А він і нині з нами. Поки працював, все якось було більш-менш. Ми ніколи не вели спільного господарства. Харчувалися окремо, все роздільно. Тільки ось обслуговування квартири і оплата за комунальні послуги завжди була на наших плечах.

Ну, я ж власник, а він так, просто прописаний. Чому він повинен платити? Не можу сказати, що він нам особливо заважав. Ми якось звикли до думки, що він вже ніколи і нікуди не з’їде. Ми були молоді, любили, жили своїм життям, ростили доньку. Він не чіпав нас, ми його. Зустрічалися, в основному, вечорами, приходячи з роботи. Здрастуйте-до побачення і розійшлися.

В силу своєї жадібності, весь рік він харчувався кашкою з ранку і ввечері, а в обід – в їдальні на роботі.

За весь час спільного проживання він жодного разу нічого мені не подарував. Внучці на день народження дарував кіндер-сюрприз до 11 років, а потім давав 200 гривень. А ми справно його вітали з усіма святами і дарували подарунки. Тоді, в 90-ті, я була наївною дівчинкою. І він мене просто обдурив. Він відразу знав, що ніяку квартиру купувати не буде.

Заздалегідь подбав про свою старість і, чесно кажучи, забезпечив себе безкоштовною доглядальницею у вигляді мене. Сумно. Зараз я розплачуюсь за свою помилку молодості. Ось так іноді буває в житті, на жаль.

Фото ілюстративне – mioritm.

facebook