У мене є єдина донька, тому ми з чоловіком все життя старалися заради неї, навіть квартиру купили, відкладали багато років, відмовляли собі у всьому. А потім чоловік ще й поїхав на деякий час на заробітки. Квартиру ми купили шикарну, трикімнатну, сто квадратів. Ремонт також зробили.
А дочка все заміж не виходила. І от, нарешті, знайшла нареченого. Марині, нашій доньці, 35 років, а її обранцю 28. Раніше у неї вже були відносини, але ні до чого серйозного вони не доходили, а з цим чоловіком вона мало не відразу зібралася йти під вінець. Нам з чоловіком її обранець не сподобався – приїжджий хлопець з села, з бідної сім’ї і без освіти. Та й роботи у нього постійної немає.
Звичайно, не про такого зятя ми мріяли! Намагалися якось м’яко її умовити, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй це. Але розмови не подіяли – вона притягла свого коханого в куплену нами квартиру, і поселила на всьому готовому… Чоловік цей навіть прогодувати її толком не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти.
Загалом, сяк-так наші молоді зіграли весілля (основну частину грошей давали ми, свекри тільки половину банкету ледве оплатили). Чоловікові довелося подбав про те, щоб влаштувати зятя на нормальну посаду, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось.
Думали, що почуємо за всі свої старання «спасибі», але не тут-то було! Коли ця парочка стала жити більш-менш самостійно (ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати собі на старість), то ми отримали від них тільки закиди: мовляв, ми зятя не хотіли приймати, щастя своїй дочці не бажали, і тепер теж ніякої допомоги.
Мені було прикро це почути, але для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, а він вселяє їй такі думки. Дуже прикро чути подібні слова від своєї рідної дитини, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода.
Здається мені, що все це почалося через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки. Ще чого, і так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину житлоплощі відсудив. Зараз час такий, що нікому не можна вірити. Але як це пояснити доньці – не знаємо.
На мою думку, з її сторони це зрада по відношенню до нас. Ми вважаємо, що раз ми дали доньці так багато, то вона, принаймі, мала б прислухатися до нашої думки. Але слухає вона лише свого чоловіка, до нас доньці байдуже.
Фото ілюстративне – alkompis.
