Ми з чоловіком розлучаємося і він хоче забрати собі нашу квартиру. При чому, чоловік неправомірно хоче заволодіти майном і я не знаю, що робити.
Ситуація наступна. Прожили разом майже 12 років, маємо двоє дітей, діти-школярі: син і дочка. І ось зараз розлучаємося. Ініціатором розриву була я. Так сталося, що я зустріла іншого чоловіка і планую переїхати до нього.
З чоловіком ми давно живемо як чужі люди. Може б, і далі так жили, якби я не зустріла Володимира. Це була любов з першого погляду. Володимира не лякають труднощі, він готовий хоч зараз мене разом з дітьми забрати до себе.
Але спочатку я хотіла б закрити всі майнові питання. З квартирою є проблема. У цій квартирі я жила разом зі своїми батьками. Ще за їхнього життя вийшла заміж і привела в квартиру свого чоловіка. Потім батьків не стало.
При їх житті квартиру так і не приватизували. Батьки не хотіли, щоб зять фігурувала в договорі приватизації. А той не хотів відмовлятися від цієї можливості.
Через рік після того, як не стало батьків, знову виникло питання про приватизацію житла. Ініціатором був чоловік, він наполягав на цьому. Спочатку хотіли приватизувати на двох. Але потрібно було займатися документами, ходити по інстанціях.
А в той момент я була дуже зайнята. Я працювала бухгалтером у великій фірмі. Якраз був гарячий звітний період, весь час я займалася роботою, тому займатися приватизацією мені було ніколи. Якось в обідню перерву на роботі я заскочила до нотаріуса, що розташовувався в сусідньому будинку, і оформила відмову від приватизації.
У підсумку власником житла став тільки чоловік. Особливого значення цьому факту я не надала, яка різниця – хто власник, адже в будь-якому випадку я маю право на половину квартири, адже ми перебуваємо в шлюбі! Та й розлучатися, чесно кажучи, я не збиралася.
Але пройшло два роки і мої плани на життя змінилися. Я зустріла іншого чоловіка, закохалася, і готова кардинально змінити своє життя.
Чоловік спочатку благав мене не руйнувати сім’ю, казав, що готовий все мені пробачити. Коли ж зрозумів, що у мене все серйозно, сказав, що в такому випадку він залишить мене без квартири.
Але яке, взагалі, відношення він має до квартири моїх батьків? Це ж яким нахабним треба бути, щоб претендувати на майно, до якого ти не маєш жодного відношення? Чоловік навіть капітальний ремонт в цій квартирі не зволив зробити за 12 років.
В принципі, у Володимира є свій будинок, де ми плануємо жити, так що без даху над головою я не залишуся. Але чому я повинна віддавати йому квартиру своїх батьків.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
