fbpx
Життєві історії
Купили ми зятю дорогий одяг, щоб він міг знайти роботу, але пройшло кілька місяців, а справа з місця не зрушила. Прописала я його до нас у квартиру, і відтоді моє життя змінилося

Мені 44 роки, я вирішила виходити заміж, але моя донька проти. В свій час я поїхала після школи в обласний центр вчитися в швейному училищі. Після його закінчення я влаштувалась на швейну фабрику, мені дали місце у гуртожитку. В 20 років я зустріла Мирослава, який став моїм першим коханням. Хлопець обіцяв мені золоті гори, але лише до того часу, поки не дізнався, що я чекаю дитину.

Коханий не був готовий до такого розвитку подій і швидко поїхав у невідомому напрямку. Батьки тоді мені сказали, щоб я в село не їхала, бо їм перед людьми соромно, але дівчата з роботи мене дуже підтримали. Коли народилася дитина, вони дістали мені і колиску, і коляску, і дитячий одяг. Вже минуло дуже багато років, але ми дружимо та підтримуємо один одного досі.

Дочку я назвала Іриною. Батько дівчинки так жодного разу до нас і не приїхав. Через десять років подруга через профспілки допомогла мені отримати маленьку двокімнатну квартирку. Я по сьогоднішній день їй вдячна за це.

В своїй квартирі жити стало легше. Ірина стала центром мого життя. Всі свої молоді роки я прожила її інтересами, щоб дівчинка ні в чому не потребувала. Гарна школа, спорт, музика, іноземні мови – я намагалася дати доньці все найкраще. Після школи Ірина поступила в університет на юридичний факультет. В минулому році вона закінчила навчання і влаштувалася на роботу, зарплата поки у неї невелика, але з перспективою кар’єрного росту.

Кілька місяців тому Ірина привела додому хлопця та оголосила: «Мамо — це мій чоловік, ми сьогодні одружилися, він житиме у нас».

Сказати, що я була здивована, це нічого не сказати. Я завжди мріяла, що побачу свою єдину доньку у весільній сукні, а тут мене навіть на розпис не запросили, просто поставили перед фактом.

Ну добре. Хлопець гарний, звуть Віктором. Приїжджий, і щоб його взяли на роботу, потрібна прописка. Дочка мене про це дуже просила. Прописала я зятя до нас у квартиру. І відтоді моє життя змінилося – мені місця у ній не стало.

Купили ми зятю дорогий одяг, щоб він міг знайомитися з потрібними людьми і просувати кар’єру. Але поки справа не просунулася. Я періодично у зятя цікавлюся, що з роботою. Тож донька мені знову сцену влаштувала, що не хоче, як я все життя одна без чоловіка прожити.

Вирішила їй не заважати, ще на початку літа зібрала свою валізку, подзвонила подружці, напросилася в гості, а там буде видно. Гуляла я з нею в парку, і зустріла свого давнього знайомого – Анатолія. Кілька років тому він пропонував мені жити разом, він мені теж подобався, але Ірина уперлася і не дала мені заміж вийти, так і розлучилися. Так він і не одружився, як і я сам. Розговорилися, спалахнули колишні почуття.

Тепер я наречена. Зайшла до доньки забрати речі, вдома гори немитого посуду, речі зятя скрізь розкидані, дочка хвилюється, чоловік удома не ночував. Зробила мене у всьому винною: «Ти мені життя зіпсувала, а тепер ідеш, щоб бути щасливою».

Не розумію, чим зіпсувала, робила все, що могла, старалася, собі багато в чому відмовляла. Тепер хочу з коханим чоловіком пожити, бути дружиною. У Анатолія є своє житло, ми будемо жити у нього. Доньці я залишила нашу квартиру, але поки на неї не переписую, бо хто зна, як складеться життя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page