Чотири роки тому я розлучилася з першим чоловіком, доньці було всього півтора роки, а мені двадцять шість. Не шкодую зовсім: через кілька років після розлучення зустріла Артема. Спочатку просто зустрічалися, спілкувалися, а в березні минулого року Артем перевіз нас з Маринкою до себе в квартиру. А три місяці тому ми офіційно одружилися.
Артем хороший, мою доньку прийняв як рідну, взагалі він налаштований на велику сім’ю, сказав, що хоче мати багато дітей. Сам все в сім’ю, все в будинок. Заробляє, забезпечує. Я теж працюю, але Артем мене про мою зарплату навіть не питає. Турбується про нас з донькою, зустріне, проведе, на машині всюди відвезе, якщо треба.
Цим він дуже відрізняється від мого колишнього чоловіка. У нього якось друзі все життя на першому місці були, а ми з донькою – не зрозуміло, на якому. Ну ось, наприклад, один його друг почав будувати будинок, попросив допомогти. І Максим кожен день після роботи їздив допомагати, і в вихідні теж. Це при тому, що вдома у нього дружина з немовлям, жили ми в орендованій квартирі, на одну його зарплату. Нормально, в такій ситуації будувати будинок абсолютно чужій людині? Так, безкоштовно, звичайно, це ж друг!
Або інший випадок: купили ми з Максимом одного разу холодильник, витратилися сильно, не вклалися в бюджет. Залишилася на карточці тисяча гривень і п’ять днів до зарплати. Я кажу – мало б вистачити. Холодильник повний, підгузники я напередодні доньці купила, одяг є, за квартиру заплачено, великих витрат не передбачається, лише на хліб, молоко. Нам вистачить! На наступний день йду в магазин, картку прикладаю – не проходить платіж. Дзвоню чоловікові. А він – так я позичив цю тисячу, друг попросив!
Я влаштувала сцену, а він мені – ну ти ж говорила, холодильник повний, нічого не треба? Пішов і позичив потім у свекрухи. Взагалі, якби не свекруха, не знаю, як би ми і жили!
Свекруха в першому шлюбі у мене була і правда чудова. Допомагала з дитиною, без слів давала гроші, коли нам було дуже потрібно, і відмовлялася брати їх назад. Казала, щоб ми онучці щось за них купили.
В принципі, гроші були невеликі – до тисячі гривень. Але для пенсіонерки значні. Мама чоловіка приходила до нас часто, і з дитиною погуляє, і сміття винесе, і в магазин збігає, і картоплі начистить. Наше розлучення її дуже засмутило. Вона дзвонила, приходила, благала ще раз подумати. Але я їй сказала, що не виходить у нас. Максим хороший, просто, мабуть, ще не дозрів для сім’ї, рано ми все це затіяли.
В результаті свекруха заявила, що в будь-якому випадку бабусею для Маринки вона хоче залишитися як і раніше, і сподівається спілкуватися з дитиною на постійній основі.
Всі ці роки ми підтримували зв’язок. Максим після розлучення майже не приходив, а свекруха продовжувала активно спілкуватися і допомагати. Запрошувала до себе в гості, дарувала подарунки, регулярно дзвонила і цікавилася новинами.
Правда, після того, як переїхали до Артема, спілкування зі свекрухою стало менше. Та й Артем, якщо чесно, був не в захваті від мого спілкування з матір’ю колишнього чоловіка.
Цього літа дзвонить нам бабуся. Вона на дачі зараз у себе. Скучила, каже, за Маринкою! Приїжджайте в гості! Я їй кажу, Софіє Володимирівно, я не можу, працюю ж, а вона – приїжджайте на вихідні, хоч на кілька днів, мовляв, за онукою дуже скучила.
Я б не проти, але Артем заявив, що не має наміру спілкуватися з родиною мого колишнього чоловіка. Сам Максим на спілкування з донькою не претендує, вона його і не пам’ятає вже. Але ось свекруха… Вона непогана бабуся. Деякі бабусі і на діючих онуків не сильно увагу звертають, а вона з Маринкою возиться, незважаючи на розлучення і на те, що формально ми тепер чужі люди.
Припиняти спілкування з Софією Володимирівною я зовсім не хочу, але як переконати чоловіка в тому, що бабуся дитині необхідна? Артем чітко висловився: якщо я з Мариною відправимося на дачу – буде розлучення.
Моя мама радить мені до Артема прислухатися і думку його врахувати. Каже, зовсім обривати спілкування не варто, але і їздити в гості з ночівлею – зайве, якщо чоловік проти.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.