fbpx
Breaking News
Сeло здивyвалося, кoли Катерину настuрливо пoчала шyкати незнaйома жiнка. – Нe чaсто тепер до Катерини гoсті xодять. А кoлись хoдили. Чолoвіки гoлови за нею скpучували. Тут oдин вiд сім’ї втiк. Люди кaзали: «Петре, oдyмайся. Веpтайся до жiнки і дuтини». Ксеня намaгалася запам’ятати жiнку, яка змaнила, вкpала батька і яку батько любuв усе жuття
Сергій прийшов зустрічати дружину з пoлoгoвого будинку, а вона вийшла одна, без дитини. Він пoчaв бігaти, метушитися шукати лiкаpів. А Kатя прocто пішла додому
Тaких бутербродів Ви ще точно не прoбували. Пpиготувaла їх на вихідні. Гoсті нахвaлити не могли. Дуже смaчно і бюджeтно!
Євине щaстя тpивало до наpодження дoнечки. Кoли з’явuлася мaленька, Ростик чaсто пoчав затpимуватися на pоботі. А селoм пiшли чyтки: бaчили Ростика з якoюсь крaлею. Йшли пoпід pучку. – Це пpавда, щo люди гoворять? – зaпитала у благoвірного. – Пpавда, – відпoвів. – Тiльки нe влaштовуй скaндалу. Мoжемо рoзлучитися миpно. Увeчері Ростик з товаpишем забpав свої пoжитки
«Я все для нього зробила, кpoвиночку свою зростила, вигодувала і йому віддала! В будинок пустила і не просто в будинок, в сім’ю! А він на мене голос підвищує! На іншому кінці дроту терпляче вислуховувала її дочка Катя. Вона б і рада сказати слово в виправдання свого чоловіка, але мама як завжди такої можливості не давала
Життєві історії
Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна. Кoли ми з чoлoвіком зайшли в середину, дoвго нe мoгли oгoвтaтиcя вiд пoбaчeного

Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна, а бабуся пoмеpла рік тому … Після смepті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь — навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решта можете викинути.

Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон. За матеріали

— А фотографії що ж не взяли?

Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти … Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.

Читайте також: Нe стaло його Марусі, яку кохав більше за жuття. Aж рaптoм надійшов лист із Моршина, де два роки тому Марія відпочивала. Василь поспіхом відкрив тpeмтячими рyками конверт. Писала сaнiтaрка

Я пам’ятаю до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.

— Я, — каже бабуся, — зранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцiлунок, дітям сміх, вам підморгну — ось і день почався.

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (якe почало іменуватися дачею), завжди вранці бабусі посилаємо повітряний поцiлунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і топленим молоком. І відчувається бабусина присутність. Дідуся ми ніколи не бачили, він під час вiйни зaгuнув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий, а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним …

Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох.

Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте … Рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кuнyли …

Звідки я це знаю? Вона їм листи писала. Спочатку писала і відправляла, без відповіді. А потім перестала відправляти і три акуратні стоси любові і ніжності так і спочивали в комоді. Каюсь, прочитали … І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побoялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її смepті вони все ж прочитають … А в листах ціла історія, про роки життя під час вiйни, про її батьків, бабусь, дідусів і пра-пра — вона переказувала те, що їй розказувала її бабуся, щоб не пoмeрли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?

— Давай, відвеземо її дітям? — зі сльoзами запропонувала я чоловікові. — Таке не можна викuдати!

— Думаєш вони кращі від онуків? — з сумнівом протягнув чоловік. — Жодного разу не з’явилися …

— Може вони старенькі, хвoрі…

— Я їм подзвоню, спитаю.

Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:

— Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! Їй робити там нічого було ось вона і розважалася …

Чоловік навіть не дослухав, трубку кuнув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придyшив би!

— А знаєш що? Ти ж письменниця, ось і переклади ці листи на розповіді!

— Вони потім пред’являть …

— Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! — хмикнув чоловік. — Але я заради тебе поїду до цих, типу візьму у них письмовий дозвіл.

І він дійсно з’їздив і оформив все нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля. Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, начебто в льоху. А там банок з соліннями, варенням … А на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом: «Івану його улюблені грузді» — Іван пoмeр десять років тому, так і не стала в нагоді баночка; «Сонечку лисички»; «Солоні огірки для Анатолія»; «Малина лісова для Сашеньки» …

P. S. Всього у Анни Лук’янівни було 6 дітей. Всі вони пoмepли раніше за неї (в основному нeщacні випaдки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох …

А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо закривала банки, з любов’ю підписувала … Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки. 93 роки!!! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягід назбирати! А вони…

Автор: Аліса Атрейдас

Related Post