fbpx
Життєві історії
Купила я собі будинок в нашому селі – великий, новий, дуже красивий. Коли повернуся з Італії в Україну, буду жити в ньому сама. Та мої доньки мене не підтримали в цьому

Заробітчанські гроші даються ой як нелегко, і коли дійшла черга до того, як їх витратити, я серйозно задумалася. В Італії на заробітках я була 15 років. Поїхала тоді, коли зрозуміла, що треба якось допомогти дітям.

У мене з чоловіком є дві доньки. Жили ми у своєму невеликому домі за містом. Будинок був старий, вимагав ремонту, і я постійно хвилювалася, що як прийде час, дочкам буде соромно старостів додому привести.

Я не раз говорила чоловікові, щоб він трохи рухався. Але він мене не слухав, коли інші чоловіки вже почали їздити на заробітки і заробляти, то мій лежав на дивані і казав, що нам вистачить і того, що є.

Дівчата підросли, обоє поступили в інститут і поїхали вчитися в обласний центр. А мене кума забрала до себе в Італію. Вона відразу попередила, що легко не буде, та я розуміла, що надії на чоловіка немає, і треба їхати, щоб заробити дівчатам на придане.

Поки старша дочка закінчила інститут, я вже мала гроші на однокімнатну квартиру. Приїхала, купила житло і оформила зразу на доньку.

Ще через чотири роки я купила таку ж однокімнатну квартиру молодшій доньці, і теж оформила її на неї. Таким чином, я вважала, що свій материнський обов’язок я виконала – мінімумом забезпечила, а далі вже нехай з своїми чоловіками разом працюють і заробляють.

Далі я почала збирати гроші для себе, і нещодавно купила собі будинок, в нашому селі. Він великий, новий, дуже красивий. Я планую розлучитися і коли повернуся в Україну, буду жити в ньому сама.

Першою на оглядини будинку прийшла старша донька, відразу почала планувати, хто і де поселиться. Я її заспокоїла, кажу, це мій будинок і жити я тут буду сама. Вона дуже образилася, подзвонила сестрі. Прибігла і молодша донька, вона теж сподівалася, що я її покличу до себе, адже у нас прийнято, що біля батьків живуть молодші діти.

Дочки пішли і перестали зі мною спілкуватися. На розлучення я вже теж заяву подала. Чоловік не проти, за стільки років він вже звик жити сам, може навіть хтось у нього і є, не знаю. Будинок, в якому ми жили, я залишаю йому. Так що тут все в порядку.

Не розумію лише, на що саме образилися мої доньки. Обох їх я і так до себе б не взяла, а візьму одну – інша образиться, так що це теж не варіант. Тому рішення свого я не зміню, але хочу якось налагодити стосунки з дітьми.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page